Стали відомі нові кавалери ордену «За інтелектуальну відвагу»

Орден «За інтелектуальну відвагу» — срібний орден, який щороку вручає Капітула незалежного культурологічного часопису «Ї».

Зазвичай урочиста церемонія вручення з лаудаціями номінантам відбувається на щорічній церемонії "Межа року", після титульної промови головного і неодмінного редактора незалежного культурологічного часопису "Ї" Тараса Возняка, повідомляє видання Збруч.

 
Тамара Гундорова, Олександр Ройтбурд, Станіслав Росєк

Отже, орденами "За інтелектуальну відвагу" було відзначено:

Тамару Гундорову, професорку, літературознавицю і культуролога – "за відважну інтелектуальну інтерпретацію постмодерної дійсності як у літературі, так і у житті" (розкішну лаудацію презентувала Галина Старовойт);

Станіслава Росєка, професора, директора ґданського видавництва "Слово/образ територія" – "за послідовну поставу та відвагу у дослідженні незвіданих реґіонів людського буття та активну участь у формуванні модерного інтелектуального дискурсу як у Польщі, так і в Україні" (ґрунтовну лаудацію прочитав професор Марек Вільчинський);

Олександра Ройтбурда, художника, директора Одеського художнього музею – "за гідність та відвагу у творенні новітніх візуальних та вербальних сенсів" (фахову лаудацію подав Богдан Шумилович).


Як пише Збруч, для Олександра Ройтбурда церемонія стала нагодою вперше одягнути фрак, що чекав такої оказії кілька років, а для для професора Станіслава Росєка – вперше за останній десяток років вдягнути краватку.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.