Медведчук проти «Справи Василя Стуса». Раунд 2

Сьогодні в Дарницькому суді Києва відбулося друге засідання щодо позову Віктора Медведчука з вимогою заборонити книгу "Справа Василя Стуса", упорядником якої є історик та журналіст Вахтанг Кіпіані.

 
ВІКТОРІЯ РОЩИНА, HROMADSKE

На першому засіданні, що відбувалося 2 жовтня, ані самого Медведчука, ані його представника в залі суду не було. Як повідомила суддя Марина Заставенко, адвокат заздалегідь попередив, що у цей день перебуватиме за кордоном, і просив перенести засідання на іншу дату.

Сьогодні представник Віктора Медведчука таки з'явився в суд.

"Історична правда" поспілкувалася із стороною відповідача у справі – адвокатом В'ячеславом Якубенком:

"Сьогодні мало відбутися продовження попереднього засідання, на яке минулого разу не з'явився представник Медведччука, ну і сам Медведчук, відповідно.

Цього разу вже був адвокат. Проте, чи навмисно, чи випадково він дещо "погрався" зі строками. Він мав надіслати усім відповідачам відповідь на відзиви. І це він мав зробити ще у жовтні.

З якихось причин, йому не вдалося зробити це вчасно і відповіді на відзиви він надіслав лише 9 грудня. Відповідно станом на сьогодні, ніхто із нас цього документу не отримав і ми не мали можливості в суді будь-яким чином коментувати позицію Медведчука та його адвоката, оскільки не бачили цього документу.

Суду нічого не залишилось, як оголосити перерву в засіданні до 7 лютого" - повідомив у коментарі В'ячеслав Якубенко.


Нагадуємо
, що 29 серпня Вахтанг Кіпіані повідомив на своїй facebook-сторінці, що отримав позов від Віктора Медведчука.

Позивач вимагає заборонити розповсюдження (продаж) книжку "Справа Василя Стуса" у будь-якій формі і на будь-якій території.

Цивільний позов поданий на "захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.