У Південному Бузі знайшли меч, якому понад 500 років. ФОТО

У місті Южноукраїнськ на Миколаївщині у річці Південний Буг місцевий житель знайшов цікавий артефакт – меч без руків’я, який може датуватись XIV-XVI століттям.

Про це повідомили на офіційному веб-сайті міста Южноукраїнська, передає Укрінформ.

 
Фото: веб-сайт міста Южноукраїнська

"Колекція Южноукраїнського міського історичного музею поповнилась досить цікавим артефактом – мечем без руків'я. Місцевий житель Олександр Ткачук знайшов меч у р. Південний Буг біля Грибової скелі. Працівники музею припускають, що знахідка може датуватись XIV-XVI ст.", - йдеться у повідомленні.

 
Фото: веб-сайт міста Южноукраїнська

Київська держава була другою країною в Європі, де виготовляли власні підписні мечі. І річ не лише у високому розвитку ремісничих технологій. Історикам добре відомо, що у літописних відомостях початкового періоду Київської держави меч виступає як свого роду "національна" зброя і державний символ.

 
Фото: веб-сайт міста Южноукраїнська

На українських землях у другій половини XVI ст. окремі елементи рицарської культури були сприйняті та засвоєні новоутвореним станом – козацтвом. Протягом XVI ст. меч як військовий інструмент на українських теренах був значно посунутий іншими видами довгоклинкової зброї – кордами, тесаками, нарешті шаблями.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.