Адміністрація одного із районів Праги проголосувала за встановлення пам'ятника "власівцям"

Увечері 10 грудня члени адміністрації району Прага-Ржепор'є проголосували за встановлення на своїй території меморіалу в пам'ять про бійців Російської визвольної армії («РОА», Русская освободительная армия – рос.), полеглих під час підтримки Празького повстання в травні 1945 року.

"За" проголосувало десять з десяти присутніх членів районної ради, що складається з 11 депутатів, повідомляє Czech Radio.

Військовослужбовці 1-ї дивізії
Військовослужбовці 1-ї дивізії "РОА". Прага, 7 травня 1945 року
Фото: Národní filmový archiv

Староста Павел Новотни відхилив пропозицію жителів району провести референдум з питання встановлення пам'ятника. Дебати тривали близько двох годин – основним пунктом дискусії стало питання, чи належали військові підрозділи "РОА" до частин СС.

Присутні на зборах нащадки свідків подій підтвердили, що на території Ржепор'я "власівці" вели себе виключно коректно і не пригноблювали місцеве населення.

Ініціатори створення меморіалу, проект якого ще належить вибрати, нагадали, що генерал Власов і генерал Буняченко зупинялися в Ржепор'ї в ніч з 6 на 7 травня 1945 року.

МЗС РФ раніше вже висловило свій категоричний протест проти створення подібного меморіалу. Чеське зовнішньополітичне відомство, зі свого боку, нагадало, що питання встановлення пам'ятників, згідно із законами Чеської Республіки, знаходиться виключно у віданні місцевого самоврядування.

Адміністрація має намір поставити пам'ятник вже в наступному році, коли відзначатиметься 75 річниця закінчення Другої світової війни.

За словами старости району Павела Новотни, слід увічнити пам'ять близько 300 бійців "РОА", полеглих в дні Празького повстання. Адміністрація також планує встановити біля пам'ятника інформаційну табличку, на якій будуть вказані не тільки позитивні, але і негативні сторони дій "РОА".

Як відомо, керівники Празького повстання домовилися з генерал-майором С.Буняченком, командиром 1-ї дивізії "РОА", яка рухалася в напрямку на м. Лінц (Австрія) для об'єднання з рештою підпорядкованих генерал-лейтенанту А.Власову формувань.

На офіцерській раді 4 травня було прийняте рішення про участь у повстанні, 5 травня, поки празька радіостанція була в руках чехів, ця інформація прозвучала в ефірі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.