На Дону знайшли поховання «амазонки» в парадному головному уборі. ФОТО

Поховання жінки-воїна в уборі з дорогоцінних металів, що датується другою половиною IV століття після Р.Х., виявили співробітники Донської експедиції ІА РАН.

Могилу знайшли в Острогозькому районі Воронезької області, повідомляє НВ.

Пластина головного убору (стленгіда)
Пластина головного убору (стленгіда)
Фото: ІА РАН

Серед знахідок — перший розкопаний на Середньому Дону парадний головний убір багатої мешканки Скіфії, що повністю зберігся. Раніше археологи знаходили в цьому регіоні лише окремі деталі від подібних уборів.

"Таких уборів знайдено трохи більше двох десятків, і всі вони були виявлені в "царських", або в дуже багатих курганах степової зони Скіфії. Ми вперше знайшли такий убір в курганах лісостепової зони, і що особливо цікаво — убір вперше виявлений у похованні амазонки" , — говорить керівник Донський експедиції Валерій Гуляєв.

Курганний могильник Дєвіца V, який отримав таку назву від села, що розсташоване поруч, відомий археологам з 2000-х років. Він складається з 19 насипів, частину з яких практично не видно, оскільки цей район — зона сільськогосподарських земель, яка активно розробляється. З 2010 року пам'ятнику досліджують фахівці Донський експедиції Інституту археології РАН.

До моменту розкопок курган № 9 могильника Дєвіца V був невеличким пагорбом висотою близько 1 метра і 40 метрів в діаметрі. Під центром насипу археологи виявили залишки гробниці, в яку вів вузький вхід-дромос зі східного боку.

У давнину гробниця була накрита дубовими плахами, які були укладені хрест-навхрест і спиралися на 11 потужних дубових стовпів. Могильна яма була оточена валом глини.

 
ФОТО: ІА РАН

У кургані були поховані чотири жінки різного віку: дві молоді жінки 20−29 і 25−35 років, дівчинка-підліток 12−13 років і жінка 45−50 років. Поховання було здійснене одномоментно, оскільки один зі стовпів, що підтримують перекриття гробниці, знаходився в дромосі і повністю перекривав прохід, і обійти його при подальших похованнях було б неможливо.

Поховання було пограбовано ще в давнину: під час розкопок відкрився грабіжницький хід, проритий збоку з північної частини до центру кургану. Але пограбованою виявилася лише північна і східна частина гробниці, де знаходилися останки підлітка і однією з молодих жінок.

Пластина головного убору (метопіда)
Пластина головного убору (метопіда)
ФОТО: ІА РАН

"За часів, коли в цих місцях жили скіфи, тут були прекрасні діброви. Дуб — це відмінний будівельний матеріал, і завдяки йому ми можемо вирахувати, коли сталося пограбування.

Грабіжники увірвалися з північної сторони в могилу, коли вже завалилося перекриття, і склеп був засипаний, тобто років через 100, а то і 200 після того, як був насипаний курган: за менший термін дубове перекриття не зруйнувалося б. Вони розкидали частину кісток, але, на щастя, знайшли лише частину поховання", — зазначив Валерій Гуляєв.

Крім розкиданих останків, в північній половині ями були виявлені понад 30 залізних наконечників стріл, залізний гак у вигляді птаха, елементи кінської збруї, залізні ножі, уламки ліпних посудин, численні кістки тварин.

У південній та західній частині поховання знаходилися два непограбованих скелета, покладені на дерев'яні ложа та покриті трав'яними підстилками. Один з них належав молодій жінці, що була похована в "позі вершника".

Як засвідчили дослідження антропологів, щоб укласти її таким чином, були підрізані сухожилля на ногах. Під лівим плечем "вершниці" було бронзове люстерко, зліва лежали два списи, на ліву руку був надітий браслет зі скляних намистин.

Другою похованою, була жінка років 45−50: для скіфського часу це був поважний вік, так як середня тривалість життя жінки становила 30−35 років. Вона була похована в парадному жіночому головному уборі – калафі, від якого збереглися пластини, прикрашені рослинним орнаментом.

Знайдені під час розкопок деталі калафу та його реконструкція
Знайдені під час розкопок деталі калафу та його реконструкція
ФОТО: ІА РАН

"Знайдений калаф — це унікальна знахідка. Це перший цілий головний убір на пам'ятках скіфського часу, знайдений на Середньому Дону, і він знайдений in situ, на місці, на черепі.

Звичайно, раніше знаходили подібні убори в відомих багатих курганах Скіфії, але лише одиниці були виявлені археологами. Частіше їх знаходили спочатку селяни, потім їх вилучали поліцейські, поміщики, і знахідки, поки доходили до фахівців, проходили через безліч рук, і тому невідомо, наскільки вони збереглися. Тут же ми можемо бути впевнені в тому, що знахідка збереглася повністю", — зазначив Валерій Гуляєв.

Поруч з головою старшої жінки був покладений залізний ніж, загорнутий у тканину, і залізний наконечник стріли досить рідкісного типу: стебловий з роздвоєним кінцем.

Ці знахідки, а також численні деталі озброєння і кінської збруї дозволяють говорити про те, що в кургані були поховані "амазонки" — жінки-воїни, інститут яких існував в скіфську епоху у іраномовних кочових і напівкочових племен Східної Європи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.