Микола Княжицький став лауреатом премії імені Єжи Ґєдройця

Народний депутат, співголова групи з міжпарламентських зв’язків з Польщею Микола Княжицький отримав цьогорічну нагороду імені Єжи Ґедройця, яку призначає редакція польської газети “Rzeczpospolitа”. Ще одним лауреатом премії став президент міста Краків Яцек Майхровський.

Церемонія нагородження та святкове прийняття відбулися у Варшаві, у вівторок, 10 грудня, повідомляє сайт "Європейської солідарності".

 
Микола Княжицький

"Опинитися у достойному гроні лауреатів Нагороди імені Єжи Гедройця, заснованої "Rzeczpospolitа"- відомим і шанованим і в Україні виданням, – це велика честь і відповідальність для мене.

Також це великий виклик до продовження тих проектів, над якими я працюю останні роки. Це і Центр міжкультурного діалогу ім. Станіслава Вінценза на Гуцульщині, фестиваль "Via Carpatia", міжнародна конференція "Коло Вінценза" та низка інших проектів" – зазначив Княжицький.

Микола Княжицький
Микола Княжицький

Під час урочистостей у Палаці Республіки Польща нардеп отримав медаль із зображенням покровителя премії, а також пам'ятний диплом.

"Важливим елементом побудови нового простору символічної України було надання імені Єжи Ґедройця вулиці Тверській у Києві. Це сталося рік тому, 29 листопада 2018 року.

Щоб українці не забули, що "без вільної Польщі немає незалежної України". А поляки розуміли, що "без вільної України немає незалежної Польщі", – підкреслив у своїй промові лауреат премії.

Микола Княжицький та президент міста Краків Яцек Майхровський
Микола Княжицький та президент міста Краків Яцек Майхровський

Цьогоріч серед кандидатів на здобуття премії, крім Миколи Княжицького, було ще чотири представника України – перекладачка, професор Києво-Могилянської академії, Оля Гнатюк, публіцист, почесний президент Українського ПЕН Микола Рябчук, директорка Міжнародного фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі Віра Меньок та історик, політолог, дипломат, ректор Прикарпатського національного університету Ігор Цепенда.


Довідково. Премія імені Єжи Ґедройця – гуманітарна нагорода, заснована у 2001 році редакцією польської газети "Rzeczpospolitа". Вона призначається за діяльність у сфері порозуміння з країнами Центрально-Східної Європи та за продовження ідеї Єжи Ґєдройця.

Єжи Ґєдройць – польський публіцист, громадський діяч, засновник і головний редактор часопису "Культура", що видавався у Парижі. Ґєдройць був активним прихильником польсько-української співпраці.

Лауреатами нагороди газети "Rzeczpospolita" імені Єжи Ґедройця в різні роки були, зокрема, Мирослав Маринович, Тімоті Снайдер, Томас Венцлова, Богуміла Бердиховська, Богдан Осадчук, Павел Коваль та інші.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.