Микола Княжицький став лауреатом премії імені Єжи Ґєдройця

Народний депутат, співголова групи з міжпарламентських зв’язків з Польщею Микола Княжицький отримав цьогорічну нагороду імені Єжи Ґедройця, яку призначає редакція польської газети “Rzeczpospolitа”. Ще одним лауреатом премії став президент міста Краків Яцек Майхровський.

Церемонія нагородження та святкове прийняття відбулися у Варшаві, у вівторок, 10 грудня, повідомляє сайт "Європейської солідарності".

 
Микола Княжицький

"Опинитися у достойному гроні лауреатів Нагороди імені Єжи Гедройця, заснованої "Rzeczpospolitа"- відомим і шанованим і в Україні виданням, – це велика честь і відповідальність для мене.

Також це великий виклик до продовження тих проектів, над якими я працюю останні роки. Це і Центр міжкультурного діалогу ім. Станіслава Вінценза на Гуцульщині, фестиваль "Via Carpatia", міжнародна конференція "Коло Вінценза" та низка інших проектів" – зазначив Княжицький.

Микола Княжицький
Микола Княжицький

Під час урочистостей у Палаці Республіки Польща нардеп отримав медаль із зображенням покровителя премії, а також пам'ятний диплом.

"Важливим елементом побудови нового простору символічної України було надання імені Єжи Ґедройця вулиці Тверській у Києві. Це сталося рік тому, 29 листопада 2018 року.

Щоб українці не забули, що "без вільної Польщі немає незалежної України". А поляки розуміли, що "без вільної України немає незалежної Польщі", – підкреслив у своїй промові лауреат премії.

Микола Княжицький та президент міста Краків Яцек Майхровський
Микола Княжицький та президент міста Краків Яцек Майхровський

Цьогоріч серед кандидатів на здобуття премії, крім Миколи Княжицького, було ще чотири представника України – перекладачка, професор Києво-Могилянської академії, Оля Гнатюк, публіцист, почесний президент Українського ПЕН Микола Рябчук, директорка Міжнародного фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі Віра Меньок та історик, політолог, дипломат, ректор Прикарпатського національного університету Ігор Цепенда.


Довідково. Премія імені Єжи Ґедройця – гуманітарна нагорода, заснована у 2001 році редакцією польської газети "Rzeczpospolitа". Вона призначається за діяльність у сфері порозуміння з країнами Центрально-Східної Європи та за продовження ідеї Єжи Ґєдройця.

Єжи Ґєдройць – польський публіцист, громадський діяч, засновник і головний редактор часопису "Культура", що видавався у Парижі. Ґєдройць був активним прихильником польсько-української співпраці.

Лауреатами нагороди газети "Rzeczpospolita" імені Єжи Ґедройця в різні роки були, зокрема, Мирослав Маринович, Тімоті Снайдер, Томас Венцлова, Богуміла Бердиховська, Богдан Осадчук, Павел Коваль та інші.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.