До конкурсу на голову УІНП допущено вісім претендентів

Після складання тесту з іноземної мови було "відсіяно" частину кандидатів на посаду голови Українського інституту національної пам’яті.

Список тих, хто був допущений до конкурсу, з'явився на сайті НАДС.

 

З сімнадцяти зареєстрованих кандидатів вибули (не склали тест або не прийшли на нього) дев'ятеро - отже, до конкурсу допущено восьмеро.

Список виглядає наступним чином:

1. Руденко Сергій Борисович. Кандидат культурології. Фахівець з музейної справи. Доцент Київського Національного університету культури та мистецтв.

2. Решетченко Дмитро Володимирович. Кандидат історичних наук. До березня 2019 року - начальник відділу Центрального державного архіву зарубіжної україніки.

3. Шамайда Тарас Анатолійович. Громадський діяч. Згідно декларації - співробітник Управління справами Апарату Верховної Ради України. Автор "Історичної правди".

4. Яблонський Василь Миколайович. Кандидат історичних наук. Доцент Національного університету "Києво-Могилянська академія". Перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень. 

5. Жижиян Петро Миколайович. Редактор сайту "Сегодня".

6. Саченко Євгеній Олександрович. Директор Великорацької загальноосвітньої школи Радомишльської міської ради Житомирської області.

Примітка. Поширена раніше інформація про старшого майстра лісу, який братиме участь у конкурсі, не відповідає дійсності. Помилка виникла через те, що у відповіді на запит, яку "Історична правда" отримала від НАДС, прізвище претендента було вказано з помилкою - "Савченко". У електронній базі декларацій є лише одна людина на ім'я Савченко Євгеній Олександрович - і вона працювала в ДП "Київське лісове господартво". 

7. Джердж Сергій Федорович. Кандидат політичних наук. Голова Української республіканської партії. Голова Громадської ліги "Україна — НАТО".

8. Дробович Антон Едуардович. Кандидат філософських наук. Керівник освітніх програм Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Доцент Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Експерт з питань культури і освіти Інституту суспільно-економічних досліджень.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.