Міністр культури спростував чутки про перейменування Інституту нацпам'яті

Інформація про плани зміни назви та концепції Українського інституту національної пам'яті з'явилася в ЗМІ 4 листопада.

Першим про це написав сайт Depo, посилаючись на власні джерела.

 

Як зазначали журналісти, найближчим часом буде УІНП перейменовано на Інститут примирення. Така ініціатива нібито йде від міністра культури, молоді, спорту, інформаційної політики та туризму Володимира Бородянського, та була підтримана президентом України Володимиром Зеленським.

"За інформацією джерел, спочатку Інститут візьметься за справи поляків і угорців, а наступним "кейсом" стануть росіяни. Також може бути повністю змінена концепція функціонування установи" - йдеться у матеріалі.

Сам Бородянський на сторінці у Facebook спростував дану інформацію.

"З усією відповідальністю заявляю, що це відверта брехня", - пише він.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.