У Львові знайшли поховання польських воїнів, загиблих під час оборони міста у вересні 1939-го

25 листопада фахівці пошукової україно-польської групи виявили у Львові межі братської могили на території старого цвинтаря на Збоїщах.

Про це пише радіо "Свобода".

 

Як повідомив керівник громадської організації "Товариство пошуку жертв війни "Пам'ять"" Любомир Горбач, наразі виявлено останки близько десяти вояків.

"На те, що вони були солдатами польської армії і загинули у вересні 1939 року в обороні Львова від німецьких військ, вказують предмети, які ми знайшли під час розкопок. А це шолом, взуття, ґудзики. Останки виявили на глибині до двох метрів, розкопали могилу три на один метр. За словами очевидця, ця могила розміром 15 на три метри", – каже Любомир Горбач.

Пошукові роботи із дослідження території старого цвинтаря на Збоїщах у Львові розпочали 20 листопада. Дослідили кілька місць, на які вказували очевидці. Над похованням було сміття до метра глибини і захоронення, здійснені у радянський час.

До 60-х років минулого століття це було сільське кладовище у передмісті. Радянська влада його закрила, будуючи дорогу і будинки.

Інститут Національної пам'яті Польщі звернеться до Міністерства культури, молоді та спорту України з проханням надати дозвіл на проведення вже ексгумаційних робіт на старому цвинтарі. Вже тоді буде достеменно відомо про кількість військових, які поховані у братській могилі. За інформацією ІНП Польщі, це понад сто солдат.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.