Спецпроект

Все більше українців вважають Голодомор 1932-33 рр. геноцидом — опитування

82% громадян України вважають, що Голодомор 1932-33 рр. був геноцидом українського народу.

Про це повідомляє Українська Правда із посиланням на опитування Соціологічної групи "Рейтинг", проведене 29 жовтня – 4 листопада 2019 р.

Згідно з результатами опитування, 82% громадян вважають, що Голодомор 1932-33 рр. був геноцидом українського народу. Тих, хто не підтримує цю тезу, – 11%, вагаються – 7%.

У порівнянні із минулим роком дещо зросла кількість тих, хто однозначно погоджується із цим твердженням. У 2018 році Голодомор визнавали геноцидом 79% опитаних, у 2017 р. – 77%, у 2016 р. – 72%, а в 2011 році так вважали 58%.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

При цьому Голодомор визнають геноцидом 95% жителів Заходу, 87% – Центру, 72% – Півдня та 61% – Сходу.

Водночас у ідеологічному розрізі помітно менше схильні підтримувати це твердження ті, хто шкодує про розпад СРСР.

Попри це, навіть у цій групі спостерігається відносна більшість тих, хто погоджується із визнанням Голодомору геноцидом Українського народу.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

73% опитаних зазначили, що цього року планують запалювати свічку у День пам'яті жертв Голодомору в пам'ять про загиблих від голоду. 20% сказали, що не будуть цього робити. Порівняно із минулим роком кількість тих, хто має намір запалити свічку, дещо зросла.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

Ініціатива запалити свічку пам'яті знаходить дещо більшу підтримку на Заході та у Центрі (87% та 74% відповідно). Водночас на Півдні (68%) та Сході (54%) теж значна частина опитаних зазначили, що візьмуть участь у цій акції.

Ініціатива запалити свічку пам'яті частіше знаходить відклик серед старших опитаних, аніж серед молодших.

Відповідно такий намір має абсолютна більшість з тих, хто визнає Голодомор 1932-33 рр. геноцидом. Попри це, навіть третина з тих, хто не підтримує цю тезу, також зазначили про свої плани запалити свічку пам'яті.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

***Було опитано 3000 респондентів від 18 років і старше шляхом особистого інтерв'ю. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Помилка репрезентативності дослідження: не більше 1,8%.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.