Спецпроект

Все більше українців вважають Голодомор 1932-33 рр. геноцидом — опитування

82% громадян України вважають, що Голодомор 1932-33 рр. був геноцидом українського народу.

Про це повідомляє Українська Правда із посиланням на опитування Соціологічної групи "Рейтинг", проведене 29 жовтня – 4 листопада 2019 р.

Згідно з результатами опитування, 82% громадян вважають, що Голодомор 1932-33 рр. був геноцидом українського народу. Тих, хто не підтримує цю тезу, – 11%, вагаються – 7%.

У порівнянні із минулим роком дещо зросла кількість тих, хто однозначно погоджується із цим твердженням. У 2018 році Голодомор визнавали геноцидом 79% опитаних, у 2017 р. – 77%, у 2016 р. – 72%, а в 2011 році так вважали 58%.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

При цьому Голодомор визнають геноцидом 95% жителів Заходу, 87% – Центру, 72% – Півдня та 61% – Сходу.

Водночас у ідеологічному розрізі помітно менше схильні підтримувати це твердження ті, хто шкодує про розпад СРСР.

Попри це, навіть у цій групі спостерігається відносна більшість тих, хто погоджується із визнанням Голодомору геноцидом Українського народу.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

73% опитаних зазначили, що цього року планують запалювати свічку у День пам'яті жертв Голодомору в пам'ять про загиблих від голоду. 20% сказали, що не будуть цього робити. Порівняно із минулим роком кількість тих, хто має намір запалити свічку, дещо зросла.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

Ініціатива запалити свічку пам'яті знаходить дещо більшу підтримку на Заході та у Центрі (87% та 74% відповідно). Водночас на Півдні (68%) та Сході (54%) теж значна частина опитаних зазначили, що візьмуть участь у цій акції.

Ініціатива запалити свічку пам'яті частіше знаходить відклик серед старших опитаних, аніж серед молодших.

Відповідно такий намір має абсолютна більшість з тих, хто визнає Голодомор 1932-33 рр. геноцидом. Попри це, навіть третина з тих, хто не підтримує цю тезу, також зазначили про свої плани запалити свічку пам'яті.

Опитування Соціологічної групи
Опитування Соціологічної групи "Рейтинг"

***Було опитано 3000 респондентів від 18 років і старше шляхом особистого інтерв'ю. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Помилка репрезентативності дослідження: не більше 1,8%.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.