На військових меморіалах Личаківського цвинтаря спільно молилися українці й поляки

1 листопада, в День усіх святих, на львівькому Личаківському цвинтарі відбулася традиційна спільна Молитва примирення на українському й польському військових меморіалах.

Про це повідомив "Польсько-український портал.

 

Представники польської громади зібралися на месу на території меморіалу "Цвинтар Орлят", яку відслужив архієпископ Мечислав Мокшицький. Відтак до них приєдналися українці, після чого відбулася спільна молитва перед пам'ятним знаком на "Цвинтарі Орлят", а згодом – біля пам'ятника воїнам Української галицької армії.

Участь в пам'ятних заходах узяли представники місцевої влади, громадськості, польська спільнота у Львові та новопризначена Генеральний консул РП у Львові Еліза Дзвонкєвіч. Вони поклали квіти до пам'ятних знаків і засвітили свічки та лампадки на могилах полеглих.

 

Польсько-українська молитва примирення стала вже традиційною для Львова. Уперше така молитва масово відбулася 1 листопада 2002 року за участю кардиналів Любомира Гузара та Мар'яна Яворського, дисидентів Яцека Куроня, Михайла Гориня, Мирослава Мариновича та ще близько сотні громадських діячів з України та Польщі.

Акція є ініціативою поляків та українців, які виступили за діалог, порозуміння та поєднання між народами.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.