В лісах на Західній Україні відкопали невідомі звіти УПА. ФОТО

Два повстанські архіви з невідомими історикам документами знайшли в лісах на Івано-Франківщині і передали Центру досліджень визвольного руху.

Про це Історичній правді повідомили в ЦДВР.

 
Фото: ЦДВР

У Стратинських лісах Рогатинського району Івано-Франківської області відкопали "молочний" бідон і металеву скриньку. У них повстанці свого часу зберігали свої документи. Більшість із них виявилися невідомими історикам. 

Кілька сотень знайдених документів датуються 1945 — 1946 рр. Це переважно звіти підпілля ОУН та підрозділів УПА з теренів Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, які діяли у межах Воєнних округ (ВО) УПА "Буг", "Лисоня", "Говерля" та на території Закерзоння (сучасна територія Польщі).

 
Фото: ЦДВР

Вперше виявлено 5 звітів з Тактичного відтинка "Магура", що входив до складу ВО "Говерля" та низку хронік сотень з ВО "Лисоня". Знайдено з десяток невідомих досі типів бофонів (підпільні гроші, векселі).

Група документів присвячена темі виборів до Верховної Ради УРСР 1946 року. Ці вибори планувалися радянською владою як засіб формальної легалізації окупації Західної України. Для підпілля зрив виборів був першочерговою задачею, успіх якої мав засвідчити реальну силу УПА. 

 
Фото: ЦДВР

"Архіви із Стратинських лісів — надзвичайне історичне джерело. В кількох сотнях документів зібрана історія українського визвольного руху за два роки. Для нас очевидно, що архів призначався для інформування лідерів ОУН та головного командування УПА. Втім, встановити чи працювали з ним члени Проводу ОУН наразі немає можливості, але ми вперше виявили кримптоніми підпільної пошти "АА" та "612". Хто це – думаю, з'ясуємо з часом", — пояснює Руслан Забілий, генеральний директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" та член Вченої ради Центру досліджень визвольного руху. 

 
Фото: ЦДВР

Один з архівів дуже добре зберігся, його опрацюють реставратори та історики і згодом оприлюднять он-лайн в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua. Інший, на жаль, не підлягає навіть реставрації, відтак реставраторка Національного музею "Тюрма на Лонцького" Олена Папевська законсервує архів та відреставрує німецьку мінометну скриньку, в якій він зберігався.

 
Фото: ЦДВР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.