In memoriam. Померла багаторічна директорка Музею Ханенків

Віра Виноградова, колишня керівниця Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, померла 2 жовтня

Про це повідомляє сайт музею.

Працювати до Музею Ханенків (у ті часи - Київського музею західного та східного мистецтва) Віра Виноградова прийшла у 1994 році, маючи великий досвід роботи в інших закладах культури. Два роки потому вона очолила музей.

 

"Саме Віра Іллівна створила нинішній Музей Ханенків. Своєю енергією вона вдихнула нові сили у досвідчених працівників та запросила до музею нову генерацію мистецтвознавців, культурологів, істориків, філологів.

Вони впровадили нові стандарти й практики наукової роботи, музейної освіти, соціальної турботи та комунікації, обліку, збереження та реставрації, фінансової справи та господарювання", - зазначає прес-служба музею.

Саме завдяки зусиллям Виноградової був завершаений тривалий капітальний ремонт обох будівель музею. 

"Дві черги реставрації були завершені протягом 10 років - вже 1998-го відкрилася оновлена експозиція європейського мистецтва в Домі Ханенків (Терещенківська, 15), 2006-го - нова експозиція азійського мистецтва (Терещенківська, 17). Це був потужний старт нового етапу в історії музею", - написала у Facebook нинішня директорка музею Катерина Чуєва.

Музей Ханенків Віра Виноградова очолювала 22 роки. У 2018 році вона пішла з посади через стан здоров'я.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.