Копіювати дозволено: суд визнав незаконним обмеження копіювання архівних документів

Окружний адміністративний суд Києва 3 жовтня частково задовільнив позов дослідника Олександра Краковського проти Міністерства юстиції України

Рішення суду суттєво відновлює права користувачів архівів на самостійне копіювання документів в архівних установах.

 
Alex Krakovsky, facebook

Суд визнав протиправними та зобов'язув Міністерство юстиції вилучити з наказу №2438/5 "Про затвердження Порядку користування документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам" норми, які стосуються:

- заборони копіювання власними технічними засобами документів більше від формату а4, справ з товщиною корінця понад 4см, а також рукописи, стародруки, архівні фонди та колекції;

- обмеження типів власних технічних засобів (в наказі були дозволені лише телефони, планшети і фотоаппарати); 

- заборони копіювання з автоматизованих інформаційно-пошукових систем, баз даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопубліковані описи, каталоги, картотеки).

Олександр Краковський просив суд повністю скасувати наказ Міністерства юстиції №2059/5 від 27.06.2018, як такий, що суттєво обмежує права користувачів архівів і прийнятий з порушенням процедури, оскільки не проходив громадського обговорення і регуляторного погодження. Дослідник планує продовжити боротьбу за скасування цього наказу в апеляційній інстанції. 

В коментарі "Історичній правді" Краковський нагадав, що в чинній версії наказу є норма, яка може бути інструментом цензури. "Збереглась норма, що при самостійному копіюванні дослідник заповнює анкету, яку буде підписувати директор. Директор на власний розсуд може погодити, а може й не погодити, з будь яких мотивів, що створює простір для зловживань. Фактично це є цензурування.

Там ще є різні бюрократичні моменти, які суперечать європейським підходам роботи архівів, і загалом якість цього наказу дуже низька. Але найбільш одіозні норми наказу вдалося прибрати" - розповів Олександр Краковський.

Нагадаємо, вищезгаданий наказ Мінюсту викликав обурення користувачів архівів. Заяву щодо незаконного обмеження доступу до архівів з вимогою скасувати цей наказ Мінюсту підписали 863 особи, серед яких 52 колективних підписанти (громадські організації і рухи). 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.