Невтілений проект: у Мінську показали, як мали виглядати білоруські талери. ФОТО

У Музеї сучасної білоруської державності в Мінську відкрилася виставка, присвячена 25-річчю білоруської валюти

Про це пише kp.by.

На виставці вперше показали рідкісні ескізи, за якими могла бути створена перша національна білоруська валюта. Розробляти концепцію власних грошей почали ще в 1990 році. Питанням займалася влада тоді ще радянської республіки. Банкноти планували назвати талерами, а  монети - грошами.

 

На купюрах вирішили помістити зображення знаменитих білоруських діячів - поетів і вчених, революціонерів і державних чиновників, воєначальників, князів Великого князівства Литовського. На зворотному боці - архітектурні композиції відповідної епохи. До випуску планувалося дев'ять номіналів: 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 500 і 1000 талерів. 

- Ці гроші були витвором мистецтва самі по собі, але було абсолютно неможливо це надрукувати. Гроші - це компроміс між мистецтвом, технологією, а часто ще й політикою. До того ж дизайн і назву "талер" комуністи Радміну не могли прийняти. Згідно з їх вченням, історія Білорусі почалася в 1917 році, які вже тут великі князі! - цитує видання екс-керівника Держзнаку БРСР Сергія Слабченка. 

 

Саме тому стати національною валютою талери так і не змогли. Більшість депутатів проголосувало проти цієї концепції, і її розробники на знак протесту припинили подальшу роботу над створенням перших білоруських грошей. У результаті в 1992 році побачили світ білоруські рублі (в народі "зайчики").

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.