Хто очолить українські архіви. Трійка кандидатів

Останній етап конкурсу на посаду голови Державної архівної служби України відбувся 29 жовтня

Хід конкурсу транслювався на каналі НАДС у Youtube.

 

Спочатку шестеро претендентів на посаду розв'язували ситуаційні завдання. На цьому етапі з конкурсу вибули двоє - Ігор Розкладай та Роман Сарамага.

Для для чотирьох кандидатів було проведено співбесіду.

Результати співбесіди по п'яти компетенціям виглядають наступним чином (максимальний бал - 2):

Лариса Левченко: 1,25 0,75 1 1 1

Владислав Берковський 1 1,75 2 1 1

Анатолій Хромов 2 2 2 2 2

Іван Кісіль 0,25 0,25 0,25 0,50 0,75.

Отримавши найнижчий результат під час співбесіди, з конкурсу вибув т.в.о. голови Державної архівної служби України Іван Кісіль.

Таким чином, лишилося троє кандидатів, які мають шанси очолити Державну архівну службу: Анатолій Хромов (заступник директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України), Владислав Берковський (директор Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного) та Лариса Левченко (директор Державного архіву Миколаївської області).

Одного з них буде призначено на посаду голови Державної архівної служби України.

Нагадаємо, Кабінет міністрів на засіданні 25 вересня звільнив із посади попередню голову Державної архівної служби України – Тетяну Баранову. Конкурс почався 25 вересня, заяви можна було подавати до 10 жовтня. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.