Спецпроект

Україна розчарована роботою Німецько-української історичної комісії – посол

Посол України у ФРН Андрій Мельник вважає вкрай незадовільною роботу Німецько-української історичної комісії та наполягає на переформатуванні її діяльності.

Про це Мельник заявив у коментарі Укрінформу після розгляду в комітеті з петицій німецького Бундестагу питання визнання Голодомору геноцидом.

 
ФОТО: Укрінформ

 

"Я можу про це відверто сказати, ми не задоволені роботою двосторонньої Німецько-української історичної комісії. Мало того, що ми не задоволені, ми розчаровані так званою роботою цієї комісії упродовж останніх чотирьох років", - сказав посол.

Причому, зауважив він, це стосується навіть не стільки німецької частини, скільки української.

Мельник згадав, що був серед тих, хто звертався до керівництва МЗС ФРН навесні 2015 року та просив виділити фінансування на роботу цієї комісії саме з огляду на такі важливі теми як Друга світова війна, Голодомор - "щоб їх справді грунтовно могли розглянути".

Тоді це вдалося, фінансування було виділено (з боку німецької служби академічних обмінів DAAD і Фонду Роберта Боша).

Але пройшло чотири з половиною роки, і українська частина комісії, за оцінкою Мельника, була фактично бездіяльна.

"Мої письмові звернення, дзвінки до співголови комісії, пана Ярослава Грицака з проханням висловити думку якщо не всієї комісії, то принаймні її української частини напередодні розгляду такого питання як зараз (визнання Голодомору геноцидом), залишилися без відповіді протягом численних тижнів.

Я вважаю таку позицію безвідповідальною. І ми зараз будемо намагатися порушити питання, щоб робота комісії була повністю переформатована", - заявив посол України у ФРН, зауваживши, що поки не знає, в який спосіб це відбудеться.

Мельник додав, що минулого тижня мав у Мюнхені спеціальну зустріч з цього приводу з німецьким співголовою комісії професором Мартіном Шульце Весселем - "аби порушити прямим текстом це незадоволення української сторони щодо її роботи".

Вона, за словами посла, обмежується однією конференцією на рік, на якій обговорюють "другорядні питання", а проблеми ключового значення – Голодомор, історична пам'ять у ФРН про жертв-українців – залишаються поза увагою.

"Я вважаю, що це неприпустимо. І ми будемо намагатися змінити такий підхід. Ми будемо взагалі ставити під питання принцип роботи цієї комісії. А називати її німецько-українською станом на сьогодні, виходячи з результатів роботи, поки що язик не повертається. Це – німецька комісія, в якій формально беруть участь кілька українських істориків", - резюмував Мельник.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.