Семеро сміливих. Відомі імена претендентів на посаду головного архівіста країни

Список кандидатів, допучених до участі у конкурсі на посаду голови Державної архівної служби України, був оприлюднений в мережі

Документ з'явився на сайті Національного агентства України з питань державної служби.

 

15 жовтня відбулося тестування з іноземної мови. З тих, хто подавав заяви, його змогли пройти семеро людей, які і стали офіційними претендентами на місце головного архівіста країни:

- Анатолій Хромов - заступник директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України

- Владислав Берковський - директор Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного;

- Ігор Розкладай - головний експерт з медійного права ГО "Центр демократії та верховенства права", головний експерт групи Медіа реформа коаліції РПР;

- Лариса Левченко - директор Державного архіву Миколаївської області;

- Іван Кісіль - т.в.о. голови Державної архівної служби України;

а також Олена Шкулета та Роман Сарамага, відомостей про актуальний рід занять яких знайти не вдалося.

Конкурс почався 25 вересня, заяви можна було подавати до 10 жовтня. 

Нагадаємо, Кабінет міністрів на засіданні 25 вересня звільнив із посади попередню голову Державної архівної служби України – Тетяну Баранову.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.