Український ПЕН-центр обурений спробами Медведчука заборонити книжку «Справа Василя Стуса»

"Український ПЕН вважає абсурдною заборону видання та розповсюдження книги “Справа Василя Стуса”. Ми впевнені, що така заборона є непропорційним обмеженням свободи інформації та свободи слова".

Так заяву ПЕН поширив у п'ятницю, 6 вересня.

Публікуємо її в повному обсязі:

"29 серпня стало відомо, що депутат Верховної Ради України ІХ скликання Віктор Медведчук подав до Дарницького районного суду міста Києва позов про захист честі, гідності й ділової репутації та спростування недостовірної інформації до Вахтанґа Кіпіані, харківського видавництва "Віват" і харківської друкарні "Юнісофт", які цього року видали книгу "Справа Василя Стуса".

Видання, якому надано гриф "Бібліотека Українського ПЕН", містить фрагменти 6 томів архівно-слідчої справи Василя Стуса 1980 року.

Віктор Медведчук був захисником Стуса у цьому процесі.

Тоді поет отримав максимальний термін покарання 10 років позбавлення волі та 5 років заслання за ч.2 ст. 62 КК УРСР "Антирадянська агітація та пропаганда", а в ніч з 4 на 5 вересня 1985 року Василь Стус помер у колонії.

Віктор Медведчук вбачає образу своєї честі, гідності та ділової репутації у 9 конкретних фразах у розлогій післямові Вахтанґа Кіпіані і вимагає, серед іншого, заборонити видання та розповсюдження "у будь-якій формі та на будь-якій території" примірників книги.

 

Український ПЕН вважає абсурдною заборону видання та розповсюдження книги "Справа Василя Стуса" обсягом 688 сторінок, навіть якщо судом буде встановлено, що у дев'яти фразах із неї мало місце розповсюдження недостовірної інформації, яка ображає честь і гідність позивача.

Ми впевнені, що така заборона є непропорційним обмеженням свободи інформації та свободи слова. Українці мають безсумнівне право на доступ до архівних документів про розгляд кримінальної справи, яка призвела до загибелі національного генія.

На нашу думку, держава мала би подбати про видання 6 томів архівно-слідчої справи Василя Стуса в повному обсязі".

Заяву від імені ПЕН підписали Андрій Курков, Оля Гнатюк, Тетяна Терен, Леонід Фінберг, Євген Захаров, Олена Стяжкіна, Лариса Денисенко, Остап Сливинський.

Нагадуємо. 29 вересня головний редактор сайту "Історична правда" Вахтанг Кіпіані повідомив на своїй facebook-сторінці, що отримав позов від Віктора Медведчука. Позивач вимагає заборонити розповсюдження (продаж) книжку "Справа Василя Стуса" у будь-якій формі і на будь-якій території. Позов поданий на захист честі, гідності та ділової репутації та  вимагає спростування недостовірної інформації. Суд призначений на 2 жовтня. 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.