Український ПЕН-центр обурений спробами Медведчука заборонити книжку «Справа Василя Стуса»

"Український ПЕН вважає абсурдною заборону видання та розповсюдження книги “Справа Василя Стуса”. Ми впевнені, що така заборона є непропорційним обмеженням свободи інформації та свободи слова".

Так заяву ПЕН поширив у п'ятницю, 6 вересня.

Публікуємо її в повному обсязі:

"29 серпня стало відомо, що депутат Верховної Ради України ІХ скликання Віктор Медведчук подав до Дарницького районного суду міста Києва позов про захист честі, гідності й ділової репутації та спростування недостовірної інформації до Вахтанґа Кіпіані, харківського видавництва "Віват" і харківської друкарні "Юнісофт", які цього року видали книгу "Справа Василя Стуса".

Видання, якому надано гриф "Бібліотека Українського ПЕН", містить фрагменти 6 томів архівно-слідчої справи Василя Стуса 1980 року.

Віктор Медведчук був захисником Стуса у цьому процесі.

Тоді поет отримав максимальний термін покарання 10 років позбавлення волі та 5 років заслання за ч.2 ст. 62 КК УРСР "Антирадянська агітація та пропаганда", а в ніч з 4 на 5 вересня 1985 року Василь Стус помер у колонії.

Віктор Медведчук вбачає образу своєї честі, гідності та ділової репутації у 9 конкретних фразах у розлогій післямові Вахтанґа Кіпіані і вимагає, серед іншого, заборонити видання та розповсюдження "у будь-якій формі та на будь-якій території" примірників книги.

 

Український ПЕН вважає абсурдною заборону видання та розповсюдження книги "Справа Василя Стуса" обсягом 688 сторінок, навіть якщо судом буде встановлено, що у дев'яти фразах із неї мало місце розповсюдження недостовірної інформації, яка ображає честь і гідність позивача.

Ми впевнені, що така заборона є непропорційним обмеженням свободи інформації та свободи слова. Українці мають безсумнівне право на доступ до архівних документів про розгляд кримінальної справи, яка призвела до загибелі національного генія.

На нашу думку, держава мала би подбати про видання 6 томів архівно-слідчої справи Василя Стуса в повному обсязі".

Заяву від імені ПЕН підписали Андрій Курков, Оля Гнатюк, Тетяна Терен, Леонід Фінберг, Євген Захаров, Олена Стяжкіна, Лариса Денисенко, Остап Сливинський.

Нагадуємо. 29 вересня головний редактор сайту "Історична правда" Вахтанг Кіпіані повідомив на своїй facebook-сторінці, що отримав позов від Віктора Медведчука. Позивач вимагає заборонити розповсюдження (продаж) книжку "Справа Василя Стуса" у будь-якій формі і на будь-якій території. Позов поданий на захист честі, гідності та ділової репутації та  вимагає спростування недостовірної інформації. Суд призначений на 2 жовтня. 

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.