75 років від початку депортації українців. Програма заходів

9 вересня 2019 року виповнюється 75 років від початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини.

У 1944–1946 роках, понад 482 тисячі українців примусово позасудово переселили до УРСР. Це брутально здійснили комуністичні режими СРСР і Польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей.

Виселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор'я, Слобожанщини та Донеччини.

У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході Акції "Вісла" депортувала на північ і захід Польщі. Впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців.

Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948, 1951 роках.

На вшанування 75-х роковин початку депортації Український інститут національної пам'яті спільно з партнерами 9 вересня 2019 року проводить Всеукраїнські меморіальні заходи до Дня Пам'яті українців – жертв примусового виселення у зв'язку 75-ми роковинами початку депортації українців з Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини,  Південного Підляшшя, Західної Бойківщини у 1944 – 1951 рр.

 

Програму Всеукраїнських меморіальних заходів публікує офіційний сайт Українського інституту національної пам'яті

Понеділок, 9 вересня 2019 р.

10:00 - 13:00

Круглий стіл: "Відновлення національної пам'яті про злочин тотального виселення українців–автохтонів з історичних земель". 

Відкриття виставки "ВИГНАННЯ. До 75-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини". 

Адреса: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, вул. Володимирська, 60. 

ВХІД ВІЛЬНИЙ 

15:00 - 16:00

Мітинг-реквієм та молебень біля Пам'ятного Хреста жертвам голодомору та політичних репресій в Україні (покладання квітів, панахида). 

Адреса: м. Київ, Алея Героїв Небесної Сотні, 3.

ВХІД ВІЛЬНИЙ

17:00 - 21:00

Пам'ятна академія за участю представників державної влади, духовенства, ЗМІ, делегацій товариств депортованих українців. 

Драма-концерт "Вигнані з Раю", Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка. 

Адреса: Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, м. Київ, площа Івана Франка, 3. 

ВХІД ВІЛЬНИЙ

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.