Спецпроект

Зеленський проігнорував офіційні урочистості у Бабиному Яру

Відсутність президента під час жалобних заходів у річницю трагедії Бабиного Яру спричинила скандал

Офіційні заходи в Києві, присвячені річниці трагедії в Бабиному Яру, розпочалися 29 вересня "Маршем пам'яті". Про це повідомляє "Укрінформ".

 
українська правда

Кілька сотень киян пройшли ходою, вшановуючи жертв розстрілів вересня 1941 року. Марш розпочався на вулиці Січових стрільців, на місці, де окупаційна нацистська влада наказала зібратися євреям Києва. Учасники маршу пройшли шляхом, яким 78 років тому люди йшли на розстріл. Хода завершилася біля пам'ятника "Менора" в історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр".

Під час мітингу біля "Менори" рабин, голова Об'єднання юдейських релігійних організацій України Яків Блайх висловив обурення тим, що президент Володимир Зеленський не бере участь в офіційних заходах. Про це пише "Українська правда" з посиланням на рабина Моше Реувена Асмана.

"Вперше в історії незалежної України президент України не прийшов до Бабиного Яру 29 числа, він єврей, йому не треба.

Президент з прем'єр-міністром ходили щороку сюди, вони знали, що є такий Бабин Яр, треба поважати те, що було. А сьогодні президент, слава богу, прислав кошик квітів. А наступний президент вже, напевно, повністю забуде про те, що був Бабин Яр", - наводить видання слова Блайха.

Також УП із посиланням на власні джерела зазначає, що Зеленський у неділю був у Бабиному Яру, проте не афішував свою присутність. На підтвердження було додано кілька фотографій. 

 
УКРАЇНСЬКА ПРАВДА

Проте, по-перше, президент підійшов не до "Менори", а до радянського пам'ятника жертвам розстрілів у Бабиному Яру. По-друге, на знімках помітно, що це відбулося вже ввечері 29 вересня - після того, як слова Блайха викликали резонанс.

Офіс президента ніяк не коментує відсутність Зеленського на офіційних заходах у Бабиному Яру.

 

Нагадаємо, вшанування пам'яті жертв розстрілів у Бабиному Яру на офіційному рівні за участі керівництва держави відбувалося в Україні з часів проголошення незалежності. У 1991 році голова Верховної Ради Леонід Кравчук у під час виступу в Бабиному Яру приніс вибачення єврейській громаді за злочини Голокосту, завершивши промову фразою ідишем. Надалі кожен український президент брав участь у жалобних заходах у День пам'яті жертв Бабиного Яру. За часів президентства Віктора Ющенка Бабиному Яру надано статус історико-культурного, а згодом історико-меморіального заповідника.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.