УІНП презентував відеоролик про популяризація історії України без брому і нафталіну. ВІДЕО

У 2018 році Український інститут національної пам’яті започаткував проведення фестивалю «Історія.ua». До заходу залучаються відомі науковці, видавці, письменники, медійники, режисери, актори — ті, хто сьогодні популяризують знання про минуле. У 2019 році фестиваль проводять у прифронтовому місті Сєвєродонецьк, Луганської області.

Про це йдеться на сайті Інституту.

 

"Перший прифронтовий фестиваль "Історія.ua". Гасло фестивалю: "без брому і нафталіну". Він складається із двох частин. Перша інтелектуальна, а друга мистецька, із концертами відомих гуртів.

В Сєвєродонецьку ми презентували книги, які пов'язані із анексією Криму і сучасною війною. Ми провели вже п'ятий фестиваль і жодного разу не було того щоб був пустий зал", - пояснює координаторка просвітницьких проєктів Українського інституту національної пам'яті Зоя Бойченко.

Фестиваль "Історія.ua" вже відбувся у Запоріжжі, Києві, Ужгороді, Сєвєродонецьку. Ідея проекту – популяризувати історію України без зайвого академізму, дидактики, з гострими дискусіями, спілкуванням із неординарними особистостями, цікавими іграми та відкриттям невідомих фактів, персоналій та історичних паралелей.

Інститут постійно шукає нові форми для популяризації історії. Було розроблено дві настільних гри "Українська революція 1917-1921 рр" та "УПА: відповідь нескореного народу".

Остання, завдяки широкому висвітленню на пропагандистських медіаресурсах, отримала розголос не тільки в Україні. Гра викликала шалений ажіотаж.

"Наші сусіди з Півночі зробили півгодинну програму з детальним розбором нашої гри", - коментує розробник настільної гри Юрій Смертига.

В прокремлівських ЗМІ гра отримала оцінку: "пропаганда неонацистських ініціатив" і була заборонена для поширення на території Росії.

Ще одним видом популяризації історії в роботі Інституту є розробка інформаційно-просвітницьких виставок і поширення їх у всіх регіонах України. Виставкові проекти створюють на основі матеріалів, які вперше оприлюднюються на широкий загал і розвінчують міфи про історію України.

Наразі Інститутом видано 50 книг, 37 виставок, 2 настільні гри і 1 мобільний додаток.

Український інститут національної пам'яті надає вільний доступ до всіх своїх проектів. Наша принципова позиція – задля зручності аудиторії усі матеріали викладати також в електронних форматах на офіційному сайті.

***

Відеоролик "Популяризація історії України без брому і нафталіну" входить в серію відеоробіт про те, що робить Український інститут національної пам'яті.

Продакшн відео: Young & Hungry production

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.