На Івано-Франківщині знайшли поховання жертв НКВД. ФОТО. ВІДЕО

На Прикарпатті, в селищі Більшівці, історики натрапили на масове поховання жертв НКВД.

Про це пише кореспондентка Ольга Рега для видання Репортер.

 
Фото: Репортер

Лише за останні кілька років у регіоні перепоховали понад 800 жертв НКВД, яких знайшли у братських могилах у різних селах на Прикарпатті.

Більшівці – селище, яке знаходиться за 35 кілометрів від Івано-Франківська. До 1963 року воно було центром однойменного району. І саме на радянський період припадають одні з найтрагічніших подій в історії цього населеного пункту.

Статус районного центру автоматично перетворив Більшівці на один із осередків комуністичного терору – тут знаходився і райвідділ НКВД.

 
Фото: Репортер

Про злочини радянської влади добре пам'ятають місцеві мешканці. Стефанія Луців усе життя мешкає у Більшівцях, нині жінці 85, а в 40-х роках минулого століття вона була ще школяркою.

Та досі пам'ятає, як із навколишніх сіл енкаведисти звозили тіла вбитих вояків Української повстанської армії – на упізнання рідним.

"Скидали тих партизанів, що побили. Казали – бандити. І діти всі летіли дивитися, – пригадує жінка. – Пам'ятаю як нині: старенька бабця сиділа і так плакала над сином".

За свідченнями, тіла складали під стінами теперішньої музичної школи. У 40-50-х роках ХХ століття у цій будівлі розташовувалася в'язниця НКВД. До неї потрапляли не лише повстанці, а й всі ті, кого запідозрили у причетності до національно-визвольного руху.

Крихти інформації про ув'язнених історики дізнаються просто із підвальних стін колишньої в'язниці. На них бранці тоталітарної системи вишкрябували свої імена, прізвища, населені пункти та навіть створювали малюнки: на стінах є жіночий профіль та зображення воїнів Української повстанської армії.

Серед ув'язнених, кажуть історики, могли бути чоловіки, жінки, літні люди і навіть діти.

"Це і голодування, і холод. У таких важких умовах, звичайно, що витримати, вижити було дуже складно, – розповідає директор КП "Пам'ять" Василь Тимків.Тому люди і гинули. Тих загиблих, очевидно, десь на околицях, на прилеглій території і ховали".

Убитих в'язнів ховали тут же, в селищі, майже у самісінькому центрі.

"Вже коли підходила близько воля, церкви і України, то дехто з людей почав вже то говорити, – розповідає парох церкви у Більшівцях Василь Завірач. – Перші розкопки ми зробили під костелом.

Розкопали тлінні останки наших повстанців. Ну а потім вже на цвинтарі, також в таких ярах, наприклад, копали яму на захоронення, то теж – 50 сантиметрів від поверхні землі, і вже кістки були".

 
Фото: Репортер

Тепер працівники комунального підприємства "Пам'ять", яке займається пошуком і перепохованням жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів, проводять на території селища чергові розкопки. Шукають масові поховання жертв НКВД всього за кількасот метрів від тієї ж музичної школи.

Стефанія Луців пригадує, що на тому місці її чоловік колись хотів будувати хату, та мати не дозволила:

"Він казав брати десь план, будувати хату, і пропонував: може би там? Але його мама сказала: Боже борони тебе, там не можна будуватись, бо це місце трупами встелене".

Втім, старожилів, які би вказали на точне місце поховання, вже не залишилося, тому пошуковці роблять декілька пробних шурфів. І майже одразу натрапляють на людські останки.

Знахідка вражає: на щелепах видно молочні, а також – постійні зуби, які так і не встигли прорізатися, адже це – дитячий скелет. А за ним – одразу ще один, практично немовляти.

"Нам вдалося відкопати два дитячих скелетованих останки. Це десь років 5-6, як казали експерти. Це – дещо молодша дитина, – описує знахідку керівниця науково-пошукових робіт КП "Пам'ять" Ольга Третьякова. – Під другим останком вдалось натрапити на дорослий".

 
Фото: Репортер

Один за одним археологи піднімають на поверхню останки 40 осіб. У колективній могилі на невеликій глибині у декілька шарів були поховані дорослі і діти.

Їхню стать, точний вік та головне – причину смерті, визначить судмедексперт. Згодом знайдені останки перепоховають за християнським обрядом, щоб віддати їм останню шану. Археологи ж обіцяють не припиняти свої пошуки.

Скільки ще жертв радянського терору поховано у безіменних могилах – історики можуть тільки припускати. Адже лише в Івано-Франківській області місць масових захоронень, імовірно, десятки.

"В Івано-Франківській області було 36 районних центрів, кожен районний центр був епіцентром терору. Звичайно, таке як обласний центр, Станиславів, це дуже велике місце, де можуть бути поховання, – каже Василь Тимків. – Окрім того, могли бути якісь окремі такі пункти, так як Дем'янів Лаз, куди вивозили".

Він припускає, що поховання датовані 1945-1946 роками, адже у могилі знайшли монету 1946 року.

 
Фото: Репортер

Загалом впродовж останнього десятиліття на Прикарпатті знайдено могили понад 1000 українців, вбитих органами НКВД. По всій Україні – сотні масових захоронень, які ще потрібно відшукати.

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.