УІНП розповів історію в'язня ГУЛАГу Івана Мирона, реабілітованого цього року. ВІДЕО

Відеоролик про реабілітацію репресованих за новим законом став другим у серії робіт, присвячених діяльності Українського інституту національної пам'яті

Про це повідомляє прес-служба УІНП.

Чверть століття Іван Мирон провів у таборах Норильська, Іркутська та Мордовії. У 1950 році молодий вчитель, який не погоджувався із насильницьким "залученням" до колгоспів, відмовився від призову до армії іі вступив до лав повстанців.

 

"Давати присягу владі, яка стільки зла принесла моїй сім'ї і всій Україні, я не міг. Як я міг присягнути тим ворогам, які зробили моїх батьків рабами на своїй землі?!", – коментує свої дії Іван Мирон.

Комуністичний режим засудив 22-річного Івана на 25 років у ГУЛАГу за офіційною версією через конфлікт із охоронцем сільради. У 1951 році йому і ще п'ятьом його товаришам було призначене максимальне покарання.

Після смерті Сталіна, під час великої амністії, Івану Мирону пропонували дострокове звільнення. Варто було лише публічно покаятися і визнати себе винним. Однак він вперто повторював, що захист своєї країни і свого народу не вважає злочином.

"З точки зору законодавства, формальних речей він вважався злочинцем. Держава Україна, яка не притягала Івана Мирона до кримінальної відповідальності, яка його не репресувала, не засуджувала, все одно в силу наявності кримінальної справи і вироку вважала злочинцем. Хоча ніяких злочинів проти української держави він не вчиняв", – пояснює юрист Українського інституту національної пам'яті Сергій Рябенко.

Ця несправедливість нарешті була усунена у 2018 році, коли Верховна Рада ухвалила досить ґрунтовні зміни до закону про реабілітацію і запровадила абсолютно нову філософію і нові механізми реабілітації. Замість прокуратури, були створені комісії регіональні і Національна з реабілітації.

Іван Мирон став першим, хто за життя дочекався реабілітації за оновленим, вже не радянським, законом. У липні 2019 року його реабілітовано. Україна нарешті визнала боротьбу Івана Мирона за незалежність. 

Відеоролик "Реабілітація" входить в серію відеоробіт про те, що робить для вас Український інститут національної пам'яті.

Продакшн відео: Young & Hungry production.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.