У Львові відкрилась виставка присвячена 75-річниці депортації українців з Закерзоння. ФОТО

10 вересня, відбулось відкриття виставки ʺВИГНАННЯ. До 75-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Любачівщини, Холмщини, Південного Підляшшя і Західної Бойківщиниʺ.

Про це повідомляє Гал-Інфо.

 

В історії України є чимало кривавих сторінок, документи й свідчення про які довгий час були засекречені спецслужбами злочинного комуністичного режиму СРСР.

Однією з таких є масова депортація українців з рідних земель у 1944-1951 роках. Вигнавши з домівок 700 тисяч українців, було знищено цілий пласт української культури.

Над цим виставковим проектом працювало чимало науковців та істориків, які поставили за мету розкрити сучасним українцям історію їхніх побратимів з ХХ століття, й розповісти, через що тим довелось пройти.

 
Фото: Дивись.Інфо

Виставка складається із 18 банерних стендів, на яких зображені фотографії, документи, карти й діаграми, що допомагають краще зрозуміти передумови, хід та наслідки депортацій українців з територій Лемківщини, Надсяння, Любачівщини, Холмщини, Південного Підляшшя і Західної Бойківщини.

ʺНам важливо було відвідати цю виставку, бо вона стосується історії нашої родини. Тут, на цих стендах, показані дуже цікаві документи. Такі, що навіть наша прабабуся не мала на руках. Можливо, й не знала про їх існування.

Я прийшла з сином, аби він краще познайомився зі своїм корінням: звідки він, хто і куди ми йдемо, – розповіла одна з відвідувачів пані Олена. – У наших школах тепер бояться зайвий раз розповісти щось таке, бояться теж вдягнути й вишиванку. Знову починаються непевні часиʺ.

 
Фото: Дивись.Інфо

На виставку завітав й директор львівського музею Івана Франка Богдан Тихолоз.

ʺМи сюди прийшли гуртом — усі "мешканці" ʺДомом Франкаʺ. Маємо таку традицію разом відвідувати мистецькі події, цікавимось тим, що творять наші колеги, підтримуємо їх, переймаємо досвід. А після спільних відвідин якоїсь події – обговорюємо її колективноʺ, – розповів Богдан Тихолоз і додав:

ʺБанерна виставка – досить складний і своєрідний жанр. Ми розуміємо, що за нею стоїть велика праця науковців. Бачимо багато цікавої та почасти вперше введеної в науковий обіг інформації щодо українських переселенців. Водночас, є й цінна візуальна компонента – світлини, фотокопії документівʺ.

 
Фото: Дивись.Інфо

Як каже Богдан Тихолоз, дуже важливо, що виставка подає цю трагедію не лише з позиції жертви, але й — господаря, який змушений втрачати Батьківщину, і намагається творити нову.

ʺДуже важливо, щоб ми своє коріння пам'ятали. Розуміли, якою великою є наша країна, якою тяжкою ціною народжувалась нація та якою кривавою була історія на цьому шляху. Враховуючи це, ми повинні цінувати своє життя та нехзалежністьʺ, – додає він.

 
Фото: Дивись.Інфо

Проект є спільним напрацюванням Українського інституту національної пам'яті в співпраці з Інституту народознавства НАНУ, Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАНУ, Інституту історії української церкви Українського католицького університету, Історико-краєзнавчого музею м. Винники та Світової федерації лемківських організацій.

Виставка проходить на третьому поверсі Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, що за адресою проспект Свободи, 15 і триватиме до 30 вересня.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.