Іn Memoriam. Науковець Альберт Разін здійснив самоспалення в російській Удмуртії через мову

У вівторок, 10 вересня, в Іжевську (Удмуртія, Росія) директор Інституту людини УдГУ Альберт Разін облився бензином і влаштував акт самоспалення перед будівлею місцевої Державної ради.

Про повідомляє видання "Тексти" із посиланням на "Новинарню".

 

Як повідомляють російські надзвичайники, Разін тримав у руках плакат з цитатою дагестанського поета Расула Гамзатова: "І якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти".

Альберт Разін отримав опіки 100% тіла, був госпіталізований у важкому стані. Через декілька годин чоловік помер у лікарні.

 

Альберту Разіну влітку цього року виповнилося 79 років. Відомо, що він вимагав від місцевої влади ухвалення рішень та заходів для збереження удмуртської мови, домагався, щоби цю мову діти вчили в школі.

Удмуртською у низці регіонів Росії розмовляють понад 324 тисяч осіб, існує загроза зникнення цієї мови.

Саме в такий спосіб, протестуючи проти русифікації, в ніч на 21 січня 1978 року, в день Злуки, здійснив самоспалення Олекса Гірник.
Про самоспалення Олекси Гірника на Тарасовій горі в січні 1978-го читайте за посиланням.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.