Знайдена ще два роки тому в Житомирі іконка виявилась рідкісною

Знахідку відносять до домонгольського періоду. Їй до 900 років.

Про це повідомляє ТСН.

Ще два роки тому, в листопаді 2017 року, під час розкопок на Замковій горі в Житомирі на глибині трьох метрів знайшли рідкісний артефакт і витвір сакрального мистецтва – нагрудну іконку-образок. Тоді вона була в бруді та іржі. Тепер же провели реставрацію й побачили, що насправді на ній є.

 

Над реставрацією працювали фахівці із Житомира та Києва, повідомив старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін.

Встановили, що іконка виготовлена із мідного сплаву у техніці лиття. На лицевій стороні розміщене кольорове погрудне зображення Христа Еммануїла. З обох боків німбу вище плечей частково збереглися заглиблення літер монограми Христа ІС – ХС з короткими прямими титлами.

На тильній стороні іконки розміщено лінійне зображення шестикінцевого розквітлого хреста з трапецієподібними поглибленими завершеннями перекладин.

З основи хреста розходяться два ліроподібно вигнуті пагони зі спірально загнутими відростками. Такого типу хрест символізує вічне оновлення і безсмертя, пояснює Тарабукін.

"Дослідження зразка методом оптичної мікроскопії в ультрафіолетовому діапазоні та рентгенофлуоресцентного аналізу, вивчення іконографії зображень та пошуки аналогій сукупно дозволили зробити припущення, що іконку було виготовлено ювеліром південно-руського походження.

При її виготовлені майстер наслідував візантійські традиції емальєрної справи. Нагрудні іконки з розквітлим хрестом вважали євлогіями (благословенням) Гробу Господнього.

Появу іконки, відповідно до типологічних і стилістичних аналогій доктор історичних наук, заступник директора музею історії Десятинної церкви Єлизавета Архипова відносить до кінця ХІІ – першої половини ХІІІ ст.", - зазначив Тарабукін.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.