АНОНС: Відкриття виставки “Скривавлена нива”

5 серпня 1937 року розпочалось виконання сумнозвісного Оперативного наказу народного комісара внутрішніх справ СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів».

Саме цього дня у Меморіальному заповіднику "Биківнянські могили" відбудеться відкриття виставки "Скривавлена нива".

 

Більшовики використали гасло "Землю-селянам" для здобуття й утвердження своєї влади в Україні. На жаль, романтичну віру в омріяне господарювання на своїй землі зруйнувала жорстока дійсність.

Колективізація, виселення, Голодомор підірвали сили українського селянства. Його соціальна вразливість в 1937-1938 рр. сягнула меж.

Згідно із державним курсом на суцільну й прискорену колективізацію, заможний селянин визначався радянською пропагандою як "куркуль", "експлуататор" і "ворог народу".

"Ворогами народу" регулярно ставали також бідняки чи середняки, оскільки самі "критерії ворожості" постійно розширювалися.

Українських селян радянська влада прирекла до розстрілів чи заслань до таборів ГУЛАГу за типовим штампованим обвинуваченням у проведенні контрреволюційної або протиколгоспної агітації, розповсюдженні провокаційних чуток про радянську владу та здійсненні підривної роботи.

Паралельно декларувались основні демократичні права колгоспників, а в профільних і урядових ЗМІ розповідалось про покращення життя на селі, перевиконання колгоспами планових показників, збільшення врожаїв, придбання нової техніки та будівництво нових виробничих приміщень.

Метою виставки "Скривавлена нива" є висвітлення доль репресованих селян, знищених упродовж 1937 – 1941 рр. у в'язницях НКВД у Києві та похованих на території таємної спецділянки у Биківнянському лісі.

На восьми планшетах розповідається про життєвий шлях, обставини арешту і розстрілу селян переважно Київщини. Паралельно за допомогою архівних фотографії, плакатів, документів розгортається хроніка сільського життя 1930-х – 1940-х років.

Час: 5 серпня, понеділок, 15.00.

Місце: центральний вхід до Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" (Броварський проспект у Дніпровському районі м. Києва).

Організатори: Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили".

Контакти: (044)253-03-55

Вхід вільний

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.