В Одесі запрацювала регіональна комісія з реабілітації

21 серпня 2019 року відбулось перше засідання регіональної комісії з реабілітації при Одеській ОДА.

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

 

Під час першого засідання комісія обрала Голову – директора Одеського академічного центру МАН, представника Інституту національної пам'яті в комісії, Л. В. Ковальчук, заступника Голови — заступника начальника відділу використання документів, інформації, публікацій та зовнішніх зв'язків Державного архіву Одеської області С. А. Желяскова. Кандидатура секретаря комісії залишилась вакантною до вирішення питання про призначення ООДА технічного секретаря комісії.

Також до Одеської регіональної комісії ввійшли:

  • Гайдук Наталія Анатоліївна, консультант відділу правового забезпечення юридичного управління апарату Одеської обласної ради;
  • Желясков Степан Андрійович, заступник начальника відділу використання документів, інформації, публікацій та зовнішніх зв'язків Державного архіву Одеської області (заступник голови комісії);
  • Ковальчук Лідія Всеволодівна, к. ф. н., директор Одеського академічного центру Міжнародної академії наук (голова комісії);
  • Левченко Валерій Валерійович, к. і. н., доцент кафедри українознавства, історико-правових та мовних дисциплін Одеського національного морського університету;
  • Михайлов Валентин Миколайович, начальник відділу регіонального представництва в південних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
  • Резніченко Ольга Володимирівна, начальник архівного відділу управління режиму та технічного захисту інформації Головного управління Національної поліції в Одеській області, підполковник поліції;
  • Різників Олексій Сергійович, заступник голови Одеської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих;
  • Сєрая Наталя Олександрівна, начальник архівного підрозділу Управління Служби безпеки України в Одеській області;
  • Синявська Олена Олександрівна, к. і. н., доцент кафедри історії України, заступник декана факультету історії та філософії з навчально-методичної роботи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова;
  • Смірнов Володимир Олександрович, член Одеської громадської організації "Постраждалі від політичних репресій"
  • Шарнін Юрій Анатолійович, начальник управління підтримки обвинувачення в суді прокуратури Одеської області.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.