Росіяни проводять незаконні розкопки в Сандармоху

Санкт-Петербурзьке товариство "Меморіал" направило до Генеральної прокуратури РФ відкритий лист із проханням дати оцінку розкопкам Російського військово-історичного товариства в урочищі Сандармох і перевірити їхню законність.

Російське військово-історичне товариство 12 серпня поновило розкопки на меморіальному кладовищі на урочище Сандармох у Республіці Карелія, повідомляє Газета.UA із посиланням на DW.

 
Фото: rtvi.com

У Спілці пошукових загонів Карелії розповіли, що експедиція намагається знайти похованих червоноармійців. Вони були в'язнями фінських концтаборів або загинули у боях проти фінів у Карелії у 1941-1944-х. Пошук поховань жертв масових репресій у Сандармоху не в пріоритеті.

"Репресії нас не стосуються, ми, якщо на масове поховання натрапимо, відразу зупинимося", - заявив голова Спілки пошукових загонів Карелії Олександр Осіев.

За даними "Меморіалу", Осієв раніше доводив неможливість поховання військовополонених у Сандармоху. Згідно з книгою Івана Чухина "Карелія-37", весь серпень і вересень 1937-го розстріли НКВД у районі Сандармоху проводились малими партіями, по 5-15 осіб.

Співробітники "Меморіалу" вказують на те, що метою розкопок є підтвердження гіпотези про те, що в Сандармоху лежать останки радянських військовополонених, розстріляних під час фінської окупації Карелії, а не жертв сталінських репресій. Нові розкопки вони називають актом вандалізму й осквернення могил, який карається законами Російської Федерації.

У Російському військово-історичному товаристві повідомили, що пошукова експедиція проходить за погодженням з Управлінням з охорони об'єктів культурної спадщини Республіки Карелія та за підтримки Міністерства оборони Російської Федерації. Завершитися вона має 21 серпня 2019-го.

Прес-служба товариства повідомила, що експедиція знайшла останки двох людей. За словами керівника Сергія Баринова, там виявили 2 гільзи іноземного виробництва. Від пістолета "Маузер" або "Браунінг".

У "Меморіалі" вказують, що в Сандормоху на даний момент немає ні заявлених у прес-релізі археологів, ні фінських істориків.

Як, водночас, повідомляє видання Fontanka.ru Російське військово-історичне товариство відновило дослідження в урочищі Сандармох після звернення Мінкульту Карелії. Відомство турбує завдання шкоди іміджу Росії, який нібито завдає загальноприйнята версія про поховання там репресованих.

Це випливає з листа від 14 серпня опублікованого в групі "справа Дмитрієва" у Facebook. У документі за підписом виконуючого обов'язки міністра культури Карелії Сергія Соловйова міститься прохання провести нові розкопки, щоб "встановити істину щодо спірних історичних питань".

"Товариством "Меморіал" озвучена ідея про поховання в урочищі Сандормох "жертв політичних репресій 1937-1938 років (т. зв." Соловецький етап "), яка за підтримки вітчизняних і закордонних зацікавлених сил стала парадигмою суспільної свідомості як в Росії, так і за кордоном. За їхніми оцінками в даному місці поховано до 9,5 тисяч осіб (що значно завищено) ", - пише Соловйов.

У листі сказано, що ця ідея активно використовується низкою країн в "деструктивних інформаційно-пропагандистських акціях", а "спекуляції навколо подій в урочищі завдають шкоди міжнародному іміджу Росії, закріплюють в суспільній свідомості громадян необґрунтоване почуття провини перед нібито репресованими представниками зарубіжних держав, дозволяють висувати необґрунтовані претензії до нашої держави і стають консолідуючим фактором антиурядових сил в Росії".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.