На Львівщині в могильнику археологи знайшли рештки давніх людей із різних племен

У Сокальському районі Львівської області археологи копають могильник, якому майже 2 тисячі років. А поруч знайшли поховання, яке датують VII століттям до нашої ери.

Два роки тому завдяки місцевим мешканцям праівники Винниківського історико-краєзнавчого музею та науковці кафедри археології Львівського університету ім. Івана Франка  розкопали могильник германських племен І-ІІ ст. н. е.

Тоді археологи знайшли мечі, кераміку та ритуальний казан із металевими головами представників германського племені свебів, повідомляє сайт "Сокаль і Сокальщина" з посиланням на ZAXID.net.

Цьогоріч дослідники продовжили розкопувати той же могильник. І вже знайшли 9 поховань еліти і простих людей. Але науковців здивувало, що поховані в один період особи належали до різних племен.

"Ми маємо своєрідну культурну мішанку: германців свебів, Пшеворської культури, але найцікавіше, що так само в цих похованнях маємо матеріали західнобалтського походження – це племена, які жили на західному побережжі Балтії і досить віддалені від нашої території", – розповідає керівник експедиції, доцент кафедри археології Ярослав Онищук.

Чи ці люди об`єдналися заради спільного військового походу, чи була інша причина такої мішанки, вчені наразі з`ясовують.

За кілька десятків метрів далі розкопали ще одне поховання, значно давніше, з І тисячоліття до нашої ери.

"Це кремаційне поховання, частково порушене, поховання з керамікою, яка датується VII-VI століттями до н. е., це так званий, передскіфський час", – пояснює Ярослав Онищук.

Знахідки цьогоріч не такі багаті, як рік-два тому, але все ж археологи мають чим потішитися.

"Вдалося знайти кераміку культури лійчастого посуду доби енеоліту. Це характерна для цієї культури ручка у формі такого баранчика. Доба енеоліту – це приблизно 3 тисячі років до нашої ери", – розповів працівник Винниківського історико-краєзнавчого музею Володимир Сидорович.

За його словами, в орному шарі відшукали залізну шпору кінця ІІ століття нашої ери, тобто пізньоримського часу, що є добрим датуючим матеріалом.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.