Затонула в 1989 році радянська субмарина досі випромінює радіацію. ВІДЕО

Атомний підводний човен "Комсомолець", який затонув у 1989 році, досі забруднює радіацією Норвезьке море. За даними норвезьких науковців, радіаційний фон навколо субмарини перевищує норму в 100 тисяч разів

Радянський підводний човен на дні моря досліджувало Норвезьке агентство з радіаційного захисту, повідомляє "Новое время" з посиланням на "Популярну механіку".

Заміри радіаційного фону в місці катастрофи щороку, але цього разу дослідники підібралися ближче до корпусу субмарини, опустивши дистанційно керованого робота на глибину в 1680 метрів.
Один з піднятих на поверхню зондів показав, що біля вентиляційної труби реакторного відсіку "Комсомольця" радіаційний фон перевищує норму в 100 тисяч разів.
Оскільки затонулий човен лежить на глибині 1658 метрів, радіація з його реактора не становить небезпеки для рибальства в регіоні. Однак є певна ймовірність руйнування відсіків, які містять радіоактивне паливо.
 
"Комсомолець" 1 січня 1986 року
вікіпедія
Атомний підводний човен проекту К-278 "Комсомолець" затонув унаслідок пожежі на борту 7 квітня 1989 року. З 69 членів екіпажу субмарини врятувалися тільки 27. Одним із врятованих був українець мічман Віктор Слюсаренко.

"Комсомольцю" досі належить рекорд глибини: за чотири роки до катастрофи підводний човен занурився на 1027 метрів углиб, що дозволяло йому залишатися непомітним для інших субмарин та практично всіх засобів виявлення.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.