Археологи розкопали давню браму Софійського собору

Під час археологічних розкопок на території Національного заповіднику "Софія Київська" виявили монументальну споруду XII ст. із обпаленої цегли - плінфи. Цей матеріал використовували при будівництві за часів Київської Русі. Розкопки проходять у Митрополичому саду в декількох метрах від собору.

Про це повідомляє Газета.UA.

 
Фото: facebook.com/SophiaKyiv

"Тепер сантиметр за сантиметром ми будемо відкривати те, чого ніхто з нині живих не бачив. Орієнтовна площа споруди – близько 100 квадратних метрів. Можливо, це Софійські ворота з надбрамною церквою, на зразок Золотих воріт. А можливо, і щось інше. Незабаром будемо знати більше", - зазначив археолог Тимур Бобровський.

Згідно з попереднім дослідженням, Софійські ворота – частина оборонних споруд часів князя Володимира Великого, які розміщувалися у районі перетину нинішніх вулиць Володимирської та Великої Житомирської, тобто трохи далі "Софії". Це унікальне відкриття, що дозволяє більше дізнатися про життя Києва і киян багато століть тому.

 
Фото: facebook.com/SophiaKyiv

Нині на місці розкопу археологи знайшли монету "полушку" часів російського імператора Петра I 1721-го. Її знайшли на невеликій глибині 15-20 см. На реверсі монети можна розглянути титул царя "ВРП" (Всієї Росії Повелитель).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.