Німеччина поверне Італії картину «Ваза з квітами», викрадену нацистами

Міністерства закордонних справ Німеччини та Італії офіційно заявили про повернення картини «Ваза з квітами», викраденої нацистськими військами під час Другої вітової війни, в галерею Уффіці (Флоренція).

Про це пише The Бабель із посиланням на повідомлення галереї у Twitter.

 
Фото: Галерея Уффіці

Йдеться про картину голландського майстра Яна ван Гейсума. Вперше натюрморт показали у Флоренції в 1824 році.

За даними італійської галереї, картина написана маслом на полотні розміром 47 на 35 сантиметрів. Вона зберігалася в колекції Палаццо Пітті у Флоренції з 1824 року. Потім її придбав великий герцог Леопольд II. До 1940 року картина перебувала в Палатинській галереї Палаццо Пітті.

З початком Другої світової картину евакуювали, проте згодом вона була викрадена нацистськими військами і зберігалася в німецькій родині.

У Німеччині про місцезнаходження полотна довго нічого не було відомо. Після того, як директор галереї Уффіці Ейке Шмідт оголосив вимогу повернути шедевр, німецький уряд звернувся до нащадків нацистського солдата, який нею заволодів.

Адвокати німецької сім'ї стверджували, що солдат просто купив картину на ринку, аби зробити приємне дружині.

У січні 2019 року італійська галерея Уффіці закликала Німеччину повернути картину «Ваза з квітами», вкрадену нацистами під час Другої світової війни. До цього часу в галереї висіла чорно-біла копія картини з написом англійською, німецькою та італійською мовами «викрадена».

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.