Музей Української революції 1917-1921 рр. закрито

Експонати Музею Української революції 1917-1921 рр. опинились без охорони та контролю. В будівлі відключено світло. Працівників не пускає охорона

Музей Української революції 1917-1921 рр., що розташований в одній із кімнат Київського міського будинку вчителя, може бути ліквідований.

Історичну будівлю, у якій впродовж 1917-1918 рр. розміщувалася Українська Центральна Рада, закрито на ремонт.

Однак, Музей Української революції 1917-1921 рр. продовжував працювати. Там проводились заходи. Приходили відвідувачі.

30 травня 2019 р. о 12 год. 45 хв. було знеструмлено експозиційну залу Музею. Зробив це технічний персонал Будинку вчителя без жодного попередження та пред’явлення будь-яких документів,

Експозиція Музею Української революції 1917-1921 рр.
Експозиція Музею Української революції 1917-1921 рр.

Експонати Музею, серед яких оригінали видруків Універсалів Української Центральної Ради, особисті речі та документи, пов’язані із життям М.Грушевського, Є. Чикаленка, С.Петлюри, Є. Коновальця, колекції мап України та одностроїв українських вояків доби УНР, Української держави та ЗУНР, унікальна фалеристика, рідкісні грошові банкноти часів визвольних змагань опинились під загрозою викрадення чи знищення.

Частина експонатів перенесена в фонди Національного музею історії України, але доля Музею української революції лишається невизначеною.

А вчора працівників музею не допустили на робочі місця. Директорові музею Олександру Кучеруку довелось викликати поліцію, щоби потрапити на робоче місце.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.