Польща та Ізраїль висловили протест через відкриття пам’ятника Шухевичу

Посли Польщі та Ізраїлю в Україні опротестували відкриття нового пам’ятника головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу в Івано-Франківську.

Лист із протестом до міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа опублікувало Twitter посольства Польщі в Україні - повідомляє The Бабель.

 

«Посол Польщі Бартош Ціхоцький і посол Ізраїлю Джоел Ліон написали листа міському голові Івано-Франківська, висловлюючи протест проти відкриття нового пам'ятника Роману Шухевичу.

Посли нагадують, що люди, які вижили після масових вбивств, у яких Шухевич відіграв вирішальну роль, досі живуть в Україні, Польщі та Ізраїлі», — йдеться в повідомленні.

Мова йде про відкриття пам'ятника, яке відбулося на День Героїв 23 травня в Івано-Франківську.

 
Фото: kurs.if.ua

«Цим листом ми висловлюємо протест у зв’язку з вашим рішенням і хочемо нагадати дітям Івано-Франківська, їхнім батьками, бабусям та дідусям, що Роман Шухевич несе особисту відповідальність за те, що забрав життя тисяч їм подібних — кулями, пожежами, зґвалтуваннями, тортурами та іншими звірячими методами — лише тому, що вони молилися Богу польською чи івритом», — йдеться в листі послів.

Водночас, це звернення дипломатів прокоментував на своїй сторінці у Facebook голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович:

«Між Польщею та Ізраїлем тривають жорсткі дискусії про минуле. Але в Україні посли обох країн, ніби, знайшли спільну мову. Хоча правильніше буде сказати «общій язик», і звісно, він «русскій».

Листа до мера Івано-Франківська написано англійською, але суть його - російська. Адже зміст – повторення тез російської пропаганди проти українського визвольного руху.» - написав Голова УІНП.

Довідково. Роман Шухевич (1907–1950) народився у Львові в родині українських інтелігентів. У дитинстві й юнацтві Роман активно займався спортом. Був членом Пласту, переможцем багатьох спортивних змагань. Громадську діяльність поєднував із навчанням, навчався в трьох вищих закладах, в.т.ч. консерваторії.

1923 року Роман вступив в УВО, а 1929-го – в ОУН. Протягом 1930–1934 років очолював бойову референтуру Крайової екзекутиви ОУН, яка здійснила кілька гучних бойових актів. Заарештовувася польською поліцією. Після ув’язнення зміг проявити себе як бізнесмен, мав рекламну фірму.

1939 року став на захист Карпатської України. 30 червня 1941-го на чолі “Нахтігалю” ввійшов до Львова. Став заступником міністра військових справ у новоствореному Уряді.

У грудні 1943 року він став Головним командиром УПА. У липні 1944 року очолив Генеральний секретаріат УГВР.

5 березня 1950 року в селі Білогорща біля Львова в останньому бою генерал-хорунжий Роман Шухевич загинув.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.