Серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС таки був темношкірий. Журналісти його знайшли

Російська служба Бі-бі-сі розшукала темношкірого ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року і записала з ним інтерв’ю.

Ним виявився росіянин Ігор Хіряк, мешканець м. Череповця Вологодської області Російської Федерації.

У 1986 році йому було 19 років і він проходив строкову службу в Радянській армії в Києві.

«Здавалося почалася справжня війна», — такі враження в нього залишила кількість військової техніки і солдатів, які скупчилися в зоні відчуження.

Ігор Хіряк розповідає, що серед рядових кружляли чутки про те, що їх відправляють на ліквідацію аварії на АЕС, проте офіцери забороняли говорити про це.

Хіряк – єдиний темношкірий серед ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи. Він та його товариші по службі у 210-й понтонно-мостовій бригаді споруджували міст через р. Прип’ять, яким відбувалася евакуація мешканців зони.

Достеменно свого походження він не знає. Народився Ігор у Росії. Прадід Ігоря теж мав темну шкіру, тому він думає, що отримав його гени.

Докладніше дивіться у сюжеті:

Нагадаємо, після того, як британська акторка Карла Мері 1 червня цього року розкриткувала серіал «Чорнобиль» за відсутність темношкірих акторів, видання «TheБабель» розшукало сторінку Ігоря Хіряка у соцмережі Вконтакті. Тоді журнаістам не вдлося зв’язатися з ліквідатором.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.