Іспанські археологи розкопали саркофаг доби Давнього Риму. ФОТО, ВІДЕО

Археологи, які проводили розкопки в історичному центрі Гранади (Іспанія), несподівано виявили свинцевий саркофаг часів Стародавнього Риму.

Про це повідомляє "Апостроф" із посиланням на The History Blog.

Дослідники займалися розкопками під сучасною спорудою поруч із собором Гранади, яка була побудована після того, як будівлю XIV століття в 1938 році знесли.

За доби емірів Гранади династії Насридів (1228-1492) це був склад, який використовувався генуезькими торговцями для зберігання шовку й цукру. Після Реконкісти будівлю перетворили на тюрму. Занепалу в'язницю знесли в останній рік Другої Іспанської республіки. 

Тому, коли почалися розкопки, археологи очікували знайти артефакти часів середньовіччя. Археологічні дослідження проводили перед підземними будівельними роботами, відповідно до вимог закону. Учені знайшли кілька незначних останків епохи емірів, які не мають особливого значення, і вирішили спуститися трохи глибше, перш ніж розкопки закінчаться.

 

У парі метрів від поверхні під плитою з брудного пісковика, вони виявили могилу. Коли плиту зняли, головний археолог Анхель Родрігес був приголомшений, побачивши свинцевий саркофаг.

Родрігес вважає, що саркофаг датується ІІ або ІІІ століттям н. е., коли свинцеві саркофаги були не зовсім типовими. В Андалусії вони були дорогими і важкодоступними, оскільки промисловість існувала тільки в Кордові, на відстані понад 200 кілометрів.

"Кордова - єдине місце, де роблять свинцеві саркофаги", - пояснює Родрігес.

Свинцевий саркофаг важить від 300 до 350 кг і має ті ж розміри, що й класична труна: 1,97 метра в довжину і 40 сантиметрів заввишки. Він трохи ширший в головах (56 сантиметрів), ніж у ногах (36 сантиметрів). При першому огляді Родрігес підкреслив, що немає ніяких ознак написів, але додав, що "в ньому все ще багато глини і піску" і "ми побачимо, коли ми його очистимо".

Найімовірніше, саркофаг належав заможній людині, оскільки свинцеві саркофаги були надзвичайно дорогими навіть у тих місцях, де їх виробляли на місці. Центр Гранади у ІІ і ІІІ століттях був ще сільською місцевістю за межами римського міста. Район Альбайсін був центром скромного римського поселення, де й кладовища не було.

За повідомленнями, ще один свинцевий саркофаг знайшли робітники в цьому районі в 1902 році, але до того, як археологи змогли туди дістатися, він був розграбований. Можливо, берег річки мав якесь похоронне значення для жителів римського поселення.

Зараз саркофаг очищують в Археологічному музеї Гранади. Дослідники вирішують, у який спосіб  відкрити труну так, що завдати їй найменше шкоди.

Оскільки свинець дуже добре зберігає свій вміст, можливо, в саркофазі залишилися людські останки чи навіть текстиль, який проливає нове світло на похоронну практику Римської Гранади.

Нагадаємо, в с. Суботові під Іллінською церквою знайшли підземний склеп, який може виявитися місцем поховання гетьмана Богдана Хмельницького та його сина.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.