АНОНС: Лекція «Доба модерних героїв: поховання, перепоховання та пам’ять»

22 червня Національному музеї Тараса Шевченка відбудеться лекція Сергія Єкельчика "Доба модерних героїв: поховання, перепоховання та пам’ять в Україні ХІХ-ХХІ ст.".

Лекція буде присвячена ролі перепоховань у виробленні модерної політичної культури та національної пам’яті. Перепоховання видатних українців розглядатимуться у ширшому світовому контексті та у зв’язку із розвитком сучасних ідеологій.

 

Епоха війн і революцій ХХ ст. змінила практики поховання, перепоховання та коммеморації — і запровадила нове розуміння героїзму. Доповідач також запропонує слухачам замислитися над тим, які постаті з української історії заслуговують на перепоховання і чому саме.

Сергій Єкельчик – професор історії та славістики Університету Вікторії (Канада) , президент Канадської асоціації українознавців. Автор 6 книг з модерної історії України, серед яких праця "Історія України. Становлення сучасної нації", яка перекладена п’ятьма мовами. Нова книга автора "Повсякденний сталінізм. Київ і кияни після Великої війни" отримала нагороду найкращої книжки дворіччя від Американської асоціації українознавства.



Лекція відбувається в рамках виставки "Перепоховання=перетворення"

22 червня, субота, 16.00 

Місце: Національний музей Тараса Шевченка

Організатори: Національний музей Тараса Шевченка

Вхід на подію за музейним квитком.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.