АНОНС: "Неспокійні могили": фільм і лекція про практики історичної пам'яті та перепоховання

15 червня Національному музеї Тараса Шевченка Ірина Склокіна прочитає лекцію "Неспокійні могили: практики історичної пам'яті та перепоховання", а відтак відбудеться показ документального фільму.

У лекції-впровадженні до фільму історик Ірина Склокіна говоритиме про роль публічних ритуалів перепоховань у історичній політиці.

Перепоховання використовують як метафору відкриття/розкриття історичної істини, а також як повернення загиблих у належну спільноту "мертвих, живих і ненароджених". Це також символічне повернення у часі і спроба виправлення історичної несправедливості, однак, ще і своєрідне привласнення символічного капіталу, пов'язаного із жертвами і мучениками.

Самі ж загиблі на позір зовсім втратили свою суб'єктність та використовуються інструментально - а проте, можуть також опиратися спробам однозначних інтерпретацій.

"Неспокійні могили" / Unquiet Graves (53 хв.), режисер фільму - Том Робертс, продюсер - Ангус Мак-Квін.

Коли влітку 1991 року одна частина львів'ян офіційно відзначала 50-ліття початку "Великої вітчизняної війни", інші - стали свідками ексгумації та перепоховання решток жертв розкритих у подвір’ї Замарстинівської тюрми. Кілька тисяч в’язнів з львівських тюрем були вбиті органами НКВД наприкінці червня 1941 під час евакуації, яка була зумовлена нападом Німеччини. У гущі емоцій учасників обох політичних ритуалів змішався патріотичний оптимізм, героїзм воєнного тріумфу, бажання реваншу, тривога та гіркі відкриття.

Суспільні настрої цих моментів задокументовані у фільмі "Неспокійні могили", який витворює неіснуючий діалог пам'ятей і дає голос різним акторам у давніших та недавніх буремних подіях. Перепоховання та мітинг - паралельні ритуали реферують до героїв-жертв, одні з них вже тривалий час культивуються, а інші лише народжуються.

Зйомки фільму відбулись у 1991 році на замовлення 4 Каналу Британського телебачення, як частина відомого телевізійного серіалу "Секретна історія" (Secret History).

Подія відбудеться в рамках виставки "Перепоховання-Перетворення" Національного музею Тараса Шевченка в співпраці з Центром міської історії.

Д-р Ірина Склокіна – історик, дослідниця Центру міської історії. Захистила дисертацію на тему "Офіційна радянська політика пам'яті про нацистську окупацію (за матеріалами Харківської області), 1943-1985 рр." У Центрі міської історії дослідження Ірини Склокіної стосується історичної спадщини, зокрема у фокусі її вивчення - індустріальна та радянська спадщина Харкова та Львова.

15 червня, субота, 17.00 

Місце: Національний музей Тараса Шевченка

Організатори: Національний музей Тараса Шевченка і Центр міської історії

Вхід на подію за музейним квитком.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.