Могила сотника Модеста Семирозума втрачена

Розшуки місця поховання одного з командирів бою під Крутами 1918 року сотника Армії УНР Модеста Семирозума (1888—1975) дозволили з’ясувати, що могила в Голландії не збереглася.

Про це повідомив історик Юрій Юзич у "Фейсбуці" з посиланням на співзасновника Нідерландської фундації "Тарас Шевченко" Джона Стінена, який займався пошуками місця поховання.

Йому вдалося з'ясувати, що Модест Семирозум із другою дружиною Магдаленою ван дер Кляй та донькою від першого шлюбу Людмилою (1921—1984) проживали в Гаазі з 1968 року й до його смерті 20 жовтня 1975 року.

Семирозума поховали в загальній могилі (тобто, разом з іншими людьми) 23 жовтня на загальному цвинтарі Новий Ейкендуйнен Гааги. Як правило, загальні могили існують впродовж 10 років і після того ліквідовуються. Оскільки тіло сотника Семирозума за цей час не перепоховали, його могила втрачена.

Докладно про Модеста Семирозума читайте тут:

Модест Семирозум — забутий командир бою під Крутами

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».