Щит із кори знайшли й дослідили археологи Великої Британії. ФОТО

Археологи знайшли щит із кори часів залізного віку неподалік м. Ендербі, що на південний захід від Лестера у Великій Британії.

Це перший доказ того, що люди залізної доби використовували, на перший погляд, крихкий матеріал для виготовлення щитів, повідомляє Live Science із посиланням на археологічну службу Університету Лестера.

Радіовуглецеве датування показало, що щит виготовили між 395 і 255 роками до н.е., тобто в середині залізного віку. Археологи припускають, що це була типова модель щитів для того часу.

 
Внутрішній бік щита на місці розкопок

Знаряддя виготовили з кори або вільхи, або верби, або тополі, або горіху, або бруслини та для опірності тиску посилили смужками деревини яблуні, груші, айви або глоду.

Кругла опуклість у центрі щита, яка захищає руків’я від ударів, теж плетена. Зовнішня поверхня покрита червоною мінеральною фарбою у вигляді візерунка шахівниці.  


 
Знахідка на місці розкопок

Археологи знайшли щит у 2015 році на фермерському угідді в канаві, якою користувалися спільноти залізної доби, зокрема Давнього Риму. Чому щит лежав на дні ями, незрозуміло. Дослідники вважають, що він був або зламаний і тому його викинули, або покладений туди з ритуальною метою.

Щит був дуже пошкоджений і дослідники намагаються зараз вирахувати, як саме його пошкодили – чи то проштрикнули списами під час бою, чи то якось по-іншому.

 
Реконструкція первісного вигляду щита

Радіовуглецеве датування показує, що щит використовували біля 10 років перш, ніж викинути в яму.

Минулого року дослідники проводили експеримент з реконструкції щитів з кори. Вони виявили, що щити з такого матеріалу достатньо міцні, щоб втримувати удари клинків та стріл. Хоча кора не така міцна, як суцільне дерево або метал, вона легша і дозволяє воїну бути швидшим і мобільнішим.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.