Влада Білорусі не дозволила назвати на честь Йосипа Сталіна вулицю Мінська

Білоруська влада відмовилася перейменовувати вулицю Мінська на честь Йосипа Сталіна. Так само дозволу не дали й на встановлення бюста диктатору СРСР.

Відповідні ініціативи запропонували білоруські прихильники акції «Безсмертний полк», повідомляє білоруська служба Радіо «Свобода».

Валерій Драко з однодумцями написали листа до Адміністрації президента Республіки Білорусь, у якому закликали перейменувати на честь Сталіна вулицю, поставити його погруддя, а напис «Волгоград» біля пам’ятника на площі Перемоги в Мінську замінити на «Сталінград».

З АП клопотання спрямували в Академію наук. Науковці зібрали висновки міністерств культури, інформації та інших установ і дали офіційну відповідь, що ані вулиці, ані бюста Сталіну в столиці республіки поки не буде.

«Ми зраділи, що хоча б щось вдасться відновити! — розповідає Драко. — Але ось днями прийшла нова відмова за підписом заступника керівника Мінського міського виконкому, що наш білоруський народ неоднозначно ставиться до Сталіна й треба почекати. Нам хоча б перейменувати Волгоградську вулицю в Сталінградську. Там би й бюст поставили. Нам сказали, що, може, в новому мікрорайоні зроблять. Але новий мікрорайон – це нові погляди. Там почнуться мітинги проти цього. Треба вулиця нейтральна, де будинки менші, де людей менше живе. Поки такої вулиці нема», – сказав Драко.

За його словами, в Мінську навіть почали збирати гроші на встановлення пам’ятника Сталіну. На рахунку, каже Драко, вже біля 10 тисяч доларів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.