Спецпроект

Петиція до парламенту ФРН про визнання Голодомору набрала потрібні голоси

Онлайн-петиція до німецького парламенту про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу набрала необхідні 50 тисяч голосів. Тепер її розгляне Бундестаг.

Термін підписання петиції спливає сьогодні й наразі її вже підтримали понад 56 тисяч людей, повідомляє українська служба Бі-Бі-Сі. При цьому обмежень щодо того, чи можуть підписувати петицію громадяни інших країн немає.

Згідно з інформацією на сайті Бундестагу, якщо за чотири тижні з моменту реєстрації петиція набирає мінімально необхідну кількість підписів, то вона проходить через процедуру парламентської перевірки.

У рамках такої перевірки двоє членів парламенту (один з них представник опозиції) проаналізують текст ініціативи та підготують звіт для парламентського комітету зі своїми рекомендаціями. Для формування цих рекомендацій депутати можуть звертатися до уряду, аби той оцінив петицію.

При цьому на розгляд питання в комітеті запрошують і авторів петиції. Після цього ініціативу розглядає парламент Німеччини.

Петицію зареєстрували у квітні, і на її підтримку висловився міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

Петиція закликає німецький парламент надихнутися прикладом урядів 23 країн світу та визнати Голодомор геноцидом українського народу, який провів радянський режим на чолі з Йосипом Сталіним.

Автори петиції зазначають, що голод, який виник тоді на території Східної України, Кубані, Північного Кавказу та Поволжя не був викликаний неврожаєм чи природними причинами.

"Це злочин, штучно організований голод, який коштував життя десяткам мільйонів українців та призвів до голодної смерті нації фермерів", — зазначають автори.

За їхніми словами, незалежні оцінки кількості жертв говорять про сім—десять мільйонів загиблих українців.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.