In memoriam. Помер Маркіян Іващишин

21 травня, на 53 році життя, раптово помер один з провідників «Революції на граніті» 1990 року, львів’янин Маркіян Іващишин. Обірваний тромб став причиною смерті відомого громадського, політичного і культурного діяча, котрого знали і шанували у всій Україні.

Про це «Історичній правді» повідомили друзі і колеги Маркіяна із Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

 

Прощавай, Мареку!..

Маркіян Іващишин, якого друзі кликали “Мареком”, народився 6 вересня 1966 року у Львові.

Навчався у Львівській політехніці, де створив осередок Студентського братства, а 1990 року очолив Львівське Студентське братство. Саме ця організація того року виступила ініціатором студентського голодування у Києві, яке увійшло в історію як “Революція на граніті.

Напередодні 30-ліття Студентського братства Львівщини 18 травня 2019 р. Президент України Петро Порошенко, відзначив державними нагородами учасників тих вікопомних подій. Зокрема Маркіяна Іващишина було нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Колишній лідер студентського руху Маркіян Іващищин залишався молодим за духом і в зрілі роки, був власником культових львівських кав’ярень “Лялька”, “Вавилон-20”, “За кулісами”, “Під Клепсидрою”, “Дзиґа”.

Довкола нього завжди гуртувалися креативні мистецькі сили, бо він, відколи 1993 року став засновником та директором ТзОВ “Мистецьке об’єднання «Дзиґа», як ніхто інший умів підтримати перспективні творчі починання багатьох зухвалих революціонерів у царині мистецтва.

Марек запам’ятався як організатор фестивалів “Вивих” (Львів), арт-продюсер проектів “Вогні великого міста”, “Новий Ноїв ковчег”, продюсер груп “Клуб шанувальників чаю”, “Мертвий Півень”, ранніх проектів “Океану Ельзи” та Руслани (“Дзвінкий вітер”), організатор фестивалю “Проект Є” “Слухай українське”, “Гранди Мистецтва”, “Метро Jazz”, “Флюгери Львова”, “Jazz Bez”, один із засновників культурологічного журналу “Четвер” та «Львівської газети», керівник радіопроекту «Ініціатива Niko FM».

Передчасна смерть забрала в сучасної української культури визначного сміливця, стратега, тактика і практика, який будучи одним із лідерів свого покоління творив неповторне обличчя Львова.

За день до смерті написав цей короткий допис у Фейсбук:

Довідка

У 1990–1994 рр. — депутат Львівської обласної ради I демократичного скликання.

У 1990–1993 рр. — голова правління Фонду “Молода Україна”.

Відомий також як співголова Фонду українського студентства, член ради “Клубу Левів”, ради Комітету підприємців Львівщини.

Віце-президент регбійного клубу “Сокіл” (Львів).

У 2000–2001 рр., у період акції “Україна без Кучми”, став співзасновником Громадського комітету “За правду!”.

2002 року, був переслідуваний та затриманий через конфлікт із тодішнім керівником львівської податкової адміністрації Сергієм Медведчуком. Звільнений на хвилі протестів.

На виборах 2004 р. — довірена особа кандидата в президенти України Віктора Ющенка.

Із 2005 року очолив львівську міську організацію партії “Пора”. 2006 року обраний депутатом міськради за списком ГП “Пора” (голова постійної комісії культури, дозвілля, ЗМІ, промоції та туризму.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.