In memoriam. Помер Маркіян Іващишин

21 травня, на 53 році життя, раптово помер один з провідників «Революції на граніті» 1990 року, львів’янин Маркіян Іващишин. Обірваний тромб став причиною смерті відомого громадського, політичного і культурного діяча, котрого знали і шанували у всій Україні.

Про це «Історичній правді» повідомили друзі і колеги Маркіяна із Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

 

Прощавай, Мареку!..

Маркіян Іващишин, якого друзі кликали “Мареком”, народився 6 вересня 1966 року у Львові.

Навчався у Львівській політехніці, де створив осередок Студентського братства, а 1990 року очолив Львівське Студентське братство. Саме ця організація того року виступила ініціатором студентського голодування у Києві, яке увійшло в історію як “Революція на граніті.

Напередодні 30-ліття Студентського братства Львівщини 18 травня 2019 р. Президент України Петро Порошенко, відзначив державними нагородами учасників тих вікопомних подій. Зокрема Маркіяна Іващишина було нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Колишній лідер студентського руху Маркіян Іващищин залишався молодим за духом і в зрілі роки, був власником культових львівських кав’ярень “Лялька”, “Вавилон-20”, “За кулісами”, “Під Клепсидрою”, “Дзиґа”.

Довкола нього завжди гуртувалися креативні мистецькі сили, бо він, відколи 1993 року став засновником та директором ТзОВ “Мистецьке об’єднання «Дзиґа», як ніхто інший умів підтримати перспективні творчі починання багатьох зухвалих революціонерів у царині мистецтва.

Марек запам’ятався як організатор фестивалів “Вивих” (Львів), арт-продюсер проектів “Вогні великого міста”, “Новий Ноїв ковчег”, продюсер груп “Клуб шанувальників чаю”, “Мертвий Півень”, ранніх проектів “Океану Ельзи” та Руслани (“Дзвінкий вітер”), організатор фестивалю “Проект Є” “Слухай українське”, “Гранди Мистецтва”, “Метро Jazz”, “Флюгери Львова”, “Jazz Bez”, один із засновників культурологічного журналу “Четвер” та «Львівської газети», керівник радіопроекту «Ініціатива Niko FM».

Передчасна смерть забрала в сучасної української культури визначного сміливця, стратега, тактика і практика, який будучи одним із лідерів свого покоління творив неповторне обличчя Львова.

За день до смерті написав цей короткий допис у Фейсбук:

Довідка

У 1990–1994 рр. — депутат Львівської обласної ради I демократичного скликання.

У 1990–1993 рр. — голова правління Фонду “Молода Україна”.

Відомий також як співголова Фонду українського студентства, член ради “Клубу Левів”, ради Комітету підприємців Львівщини.

Віце-президент регбійного клубу “Сокіл” (Львів).

У 2000–2001 рр., у період акції “Україна без Кучми”, став співзасновником Громадського комітету “За правду!”.

2002 року, був переслідуваний та затриманий через конфлікт із тодішнім керівником львівської податкової адміністрації Сергієм Медведчуком. Звільнений на хвилі протестів.

На виборах 2004 р. — довірена особа кандидата в президенти України Віктора Ющенка.

Із 2005 року очолив львівську міську організацію партії “Пора”. 2006 року обраний депутатом міськради за списком ГП “Пора” (голова постійної комісії культури, дозвілля, ЗМІ, промоції та туризму.

Між неволею і незалежністю. 18-22 лютого 2014 року

Це не всі, але важливі свідчення тих жахливих днів, які змінили Україну. У майже похвилинний таймлайн увійшли події, які відбувалися у центрі Києва і мали (або могли мати) вплив на подальший перебіг політичних процесів. Хронологія останніх днів Революції Гідності.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.