«Кривавий маршал». В Одесі «Нацкорпус» провів акцію проти перейменування проспекту на честь Жукова

В Одесі представники партії «Національний корпус» провели акцію-перформанс під назвою «Марш смерті». Таким чином націоналісти висловили протест проти перейменування проспекту Небесної сотні на честь маршала Жукова.

Про це повідомляє The Бабель.

Фото: theБабель
Фото: theБабель

«Георгій Костянтинович Жуков, який отримав від солдатів прізвисько «Катафалк» і «М'ясник» — не маршал перемоги. Жуков — маршал смерті, міфологізований за часів СРСР. Жуков не рахувався з життями солдатів і втратами та ставився до них як до видаткового матеріалу», — зазначили в «Нацкорпусі».

Активісти прийшли з портретом Жукова до приймальні депутата міськради від «Опозиційного блоку» Богдана Гіганова, хоча спочатку планували акцію біля приймальні самої партії. Гіганов заявив активістам, що вони помилилися будинком, і додав, що добре ставиться до особистості маршала.

Націоналісти облили червоною фарбою портрет Жукова та заявили, що подали звернення на ім'я міністра оборони з вимогою прибрати бюст Жукова з будівлі Оперативного командування «Південь».

«Це зла насмішка над одеситами і над українцями, що хлопці йдуть на фронт, на війну з Росією, відправляються на неї з будівлі, де висить портрет людини, яка відправляла сотні тисяч людей на смерть», — сказав активіст партії Анатолій Чумаков.

Відзначимо, що повернути стару назву проспекту, який декомунізували в травні 2016 року, запропонував депутат від «Опоблоку» Микола Скорік.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.