У палаці Нерона знайшли таємну кімнату. ФОТО

Таємну кімнату – велике підземне приміщення, одзоблене розписом із зображенням справжніх і міфічних істот – знайшли археологи під час реставрації палацу римського імератора Нерона (37-68 н. е.).

Приміщення досі залишалося невідомим для науковців, хоча палац було побудовано майже 2000 років тому, повідомляє Science Alert.

Розписи зображують кентаврів (деякі з них тримають музичні інструменти), які танцюють з богом Паном, птахів та античних істот, як от гіпокампів, і воїна, озброєного луком, щитом і мечем, який бореться з леопардом. Усе це обрамлене елементами рослин і химерними фігурами.

 
Parco archeologico del Colosseo

Кімнату назвали на честь Сфінкса, чиє зображення розташовується над, імовірно, сакральним каменем байтилом.

«Кімнату Сфінкса» виявили майже випадково під час реставрації палацу під назвою «Золотий будинок» (Domus Aurea). Його звели в 64 році н. е. після Великої пожежі Рима. Палац був розкішною будівлею на 400 кімнат, яка розкинулася на 300 акрів (121 гектар) на пагорбах Палатині, Есквіліні, Оппійському і Целію.

Для наступників Нерона показний палац був радше тягарем, оскільки за життя жорстокий імператор зажив недоброї слави і довів народ до повстання. Тож наступні правителі Римської держави доклали серйозних зусиль, щоб стерти сліди Domus Aurea. Одні частини палацу забудували – найвідомішою новобудовою став Колізей. Інші заповнювали брудом.

Сфінкс
Сфінкс
Parco archeologico del Colosseo

Розкопки та відновлення палацу були частиною чинного проекту археологічного парку Колізею (Parco archeologico del Colosseo). Раніше цього року вперше відкрили для відвідувачів секцію, що на пагорбі Палатин.

Археологи знайшли «кімнату Сфінкса», коли працювали в суміжній кімнаті секції палацу на Оппійському пагорбі. Вони якраз змонтували риштовання, ввімкнули освітлення для роботи, і промені освітили щілину в кутку кімнати, крізь яку «проглядалося все напівцилідричне склепіння кімнати, цілком розписаної фресками», як це офіційно повідомив археологічний парк Колізей.

Кентавр (зліва) і Пан (справа)
Кентавр (зліва) і Пан (справа)
Parco archeologico del Colosseo

Більша частина кімнати досі заповнена грязюкою, яка покриває стіни та частини розспису. Однак планів проводити розкопки в таємній кімнаті немає, оскільки вилучення бруду може дестабілізувати цілий комплекс споруди.

«У темряві впродовж майже двадцяти століть кімната Сфінкса… розповідає нам про атмосферу років правління Нерона», – сказала директор парку Альфонсіна Руссо.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.