До Стоунхенджу повернули уламок, взятий реставратором 60 років тому

Частина каменя зі Стоунхенджу, яку 60 років тому взяв собі робітник під час реставраційних робіт, нарешті повернулася на батьківщину – до Британії. Усі ці роки робітник зберігав її в себе вдома в Америці як сувенір.

Про це пише «Дейлі мейл».

Його звати Роберт Філліпс, і в 1958 році він входив до бригади, яка вилучила секцію заввишки 4 фути (близько 122 см) з одного з вертикальних каменів. Серцевину каменя, яка вважалася будівельним сміттям, він залишив собі й тримав у своїх офісах.

Пізніше Філліпс емігрував до Флориди, США, і поставив уламки на полицю над робочим місцем. Проте через багато десятиліть, напередодні свого 90-річчя, він вирішив повернути артефакт у країну, звдіки він родом.

 
Реставраційні роботи в 1958 році

Це була одна з трьох секцій валуна, який демонтували під час робіт десятиліття тому. Проект реставрації 1958 року мав на меті домогти зберегти культову пам’ятку з огляду на те, що деякі камені почали кришитися. Кам’яні стрижні вилучили, замінивши металевими, щоб посилити конструкцію.

Британський благодійний фонд «Англійська спадщина», який керує історичним майном, заявив, що шукає кожного, хто сам або чиї родичі брали участь в археологічних розкопках у Стоунхенджі в 1950-х роках і хто має більше інформації про місцезнаходження двох інших секцій, які тоді були демонтовані.

Роберт Філліпс із дружиною
Роберт Філліпс із дружиною

Шматки каменю повернули сини Роберта Філліпса 57-річний Робін і 63-річний Льюїс. Прийняла їх куратор «Англійської спадщини» Хезер Себайр (Heather Sebire).

«Я пам’ятаю, як був підлітком і приходив до тата на роботу, де бачив цей видовжений плексигласовий тубус, у якому містилися частинки каменя, та фотографію бурильних робіт», — розповів Льюїс Філліпс «Дейлі Мейл».

Сини Філліпса з тубусом, в якому зберігаються уламки каменю зі Стоунхенджу
Сини Філліпса з тубусом, в якому зберігаються уламки каменю зі Стоунхенджу

«Моєму батькові 90, і в останні роки він переживав, що після його смерті ці уламки загубляться чи їх викинуть. Він переймався, щоб повернути їх на місце», — додав він.

Тепер є надія, що тонкий циліндр з уламками можна буде дослідити, щоб пролити світло на те, звідки походять камені, з яких збудували Стоунхендж. На відміну від менших каменів долериту (кристалічного базальту), котрих добували в горах Преселі в Уельсі, походження валунів піщанику невідоме.

Нагадаємо, британські археологи з’ясували, що в Стоунхенджі відбувалися масові бенкети, на які з'їжджалися мешканці з усієї території Британських островів.

Раніше розкопки дали чергове підтвердження  теорії про те, що гігантські камені Стоунхенджу були доставлені на місце сушею.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.