АНОНС: Круглий Стіл «Архіву СБУ 25 років: здобутки та перспективи»

Мета заходу – підбити підсумки діяльності Галузевого державного архіву Служби безпеки України, обговорити перспективи й шляхи розвитку архівної установи.

Про це повідомляє Укрінформ.

 Фото: ГДА СБУ

1 квітня 1994 року постановою Кабінету Міністрів України № 206 було створено Галузевий державний архів Служби безпеки України. Його призначенням визначено постійне зберігання документів і матеріалів Національного архівного фонду, які створюються під час оперативно-розшукової діяльності органів безпеки України.

Перші документи, що зберігаються у сховищах Архіву, датуються 1918 роком. Нині у ГДА СБУ сформовано 87 фондів, які містять 225 тисяч одиниць зберігання.

За оцінкою Інституту розвитку свободи інформації (IDFI) у 2018 році ГДА СБУ посів перше місце в загальному підсумку оцінювання доступу до архівів КҐБ серед пострадянських країн.

Учасники:

Андрій Когут – директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України;

Анатолій Хромов – заступник директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України;

Володимир В’ятрович – голова Українського інституту національної пам’яті;

Ігор Кулик – начальник Управління УІНП;

Тетяна Баранова – голова Державної архівної служби України;

Геннадій Боряк – заступник директора Інституту історії України НАНУ;

Сергій Кокін – представник Інституту історії України НАНУ;

Валерій Васильєв – представник Інституту історії України НАНУ;

Георгій Папакін – директор Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського;

Анна Олійник – в.о. директора Центру досліджень визвольного руху;

Володимир Бірчак – керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху;

Олександр Бєлов – радник Апарату Голови СБУ;

Юрій Шаповал – представник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень імень І.Ф. Кураса НАН України;

Наталія Маковська – заступник директора Центрального державного арххіву вищих органів влади та управління України;

Ольга Бажан – директор архіву Центрального державного архіву громадських об’єднань України;

Володимир Сідак – представник Національної академія СБУ;

Світлана Лясковська – представник Національної академія СБУ;

Іван Патриляк – декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

Богдан Біляшівський – генеральний директор Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили";

Олеся Стасюк – генеральний директор Національного музею "Меморіал жертв Голодомору";

Любов Легасова – заступник генерального директора Національного музею історії України у Другій світовій війні;

Віталій Нахманович – відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру.

Організатор: Галузевий державний архів Служби безпеки України.

Час: 4 квітня, четвер, 13:30.

Місце: "Укрінформ", Зала 2, вул. Б. Хмельницького, 8/16 (ст. м. "Театральна")

Контактна особа: заступник директора ГДА СБУ Анатолій Хромов, тел.: 255-85-41, arhivsbu@ssu.gov.ua .

АКРЕДИТАЦІЯ ЗМІ – anna@ukrinform.com

Пряму трансляцію круглого столу можна буде переглянути за посиланням нижче:

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.