Археологи знайшли на Подолі вулицю XVII–XVIII століть

Також відкопали давньоруські хрестики, князівські печатки, бляшку з зображенням Богородиці і футляр для шаблі.

На вулиці Щекавицькій археологи знайшли вулицю XVII–XVIII століть, повідомляє видання Хмарочос із посиланням на прес-службу КМДА.

 Фото: КМДА

Експедиція Інституту археології НАН України проводила на цій ділянці дослідження з червня 2018 року.

За цей час археологи зібрали велику колекцію аретфактів ХІІ–ХІХ століть – зокрема, три давньоруські хрести-енколпіони, три свинцеві князівські печатки, мідну бляшку з зображенням Богородиці, футляр для шаблі ХІХ століття.

Окрім вулиці та поховання XVII–XVIII століття також виявили шари давньоруської доби – ХІІ–ХІІІ століть.

Більша частина знахідок відносяться до ХІХ століття. Це нашарування, що утворилися після пожежі 1811 року та повного перепланування вуличної системи Подолу.

"Велика кількість монет та товарних пломб ХІХ століття є характерною для припортової зони, в якій розташована досліджувана ділянка. Проте зафіксовано залишки близько десятка невеликих підвалів-комор, господарських та гідротехнічних споруд", – повідомив керівник експедиції Всеволод Івакін.

Наразі археологічні розкопки тривають.

Нагадуємо, що у 2014-2017 роках на Поштовій площі в Києві археологи віднайшли частину міста ХІІ століття. Ініціативна група киян вимагає облаштувати тут музей.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.